Жінка таємно влаштовується прибиральницею у фірму батька й знаходить підозрілі речі

Розплющивши очі, Ірина не відразу збагнула, де перебуває. У поїздках таке вже траплялося: спросоння вона чекала побачити свою кімнату, знайому до дрібниць, і губилася, виявивши навколо іншу обстановку. До батька вона дісталася позавчора, після довгої й неприємної дороги. Літак змінився потягом, а від вокзалу довелося ще пару годин їхати автомобілем. По неї приїхав надісланий батьком водій: сам він не міг відлучитися з офісу.

Це приморське місто не було їй чужим. Тут минули перші дев’ять років її життя — серед широких вулиць, під щедрим сонцем, поруч із величезним теплим морем. Воно здавалося загадковим, зачаровувало й заспокоювало. Ірині подобалася й велика гарна школа, у якій вона навчалася. Усе це лишилося далеко, коли батьки розлучилися й мати відвезла її на протилежний край країни.

Розлучення приголомшило дівчинку. Батьки навперебій казали, що ніколи не перестануть її любити, намагалися проводити з нею якомога більше часу, але колишнього життя більше не було. Між нею й татом тепер лежали тисячі кілометрів, а поруч із мамою з’явився дядько Рома. Добрий, веселий, він щосили намагався прихилити до себе Іру. Вона ж спочатку ненавиділа його. У її очах винен був саме він: зруйнував їхню сім’ю, розлучив її з любим батьком, якого тепер не можна було часто бачити.

У матері з Романом була своя історія, що почалася задовго до народження Іри. Вони зустрічалися ще в старших класах і розійшлися через безглузду сварку. Мама приревнувала його до їхньої спільної знайомої. Роман запевняв, що між ними нічого немає, намагався виправдатися, а потім теж спалахнув. Обоє кохали, обоє були надто молоді й запальні, щоб вчасно зупинитися.

Після розриву Роман поїхав шукати іншого життя. На відстані 1 тисячі кілометрів від рідних місць він спробував відкрити справу, і починання виявилося вдалим. Поступово бізнес зріс, Роман став успішним підприємцем. Уже тоді випадкова зустріч у соціальній мережі повернула йому давню кохану. Спершу вони листувалися, але самими повідомленнями все не обмежилося — стосунки відновилися.

Ні заміжжя коханої, ні те, що в неї вже були чоловік і дитина, Романа не збентежили. Мати Іри, навпаки, мучилася й почувалася зрадницею. І все ж їй так хотілося бути з Романом. Вона раптом зрозуміла, що всі роки після їхнього розставання марно намагалася заповнити порожнечу, яка лишилася після нього, хоч би як старалася влаштувати своє життя інакше. Тепер він знову був поруч, як і раніше кохав її, лишався вільним і заради неї був готовий на все.

Повідомити чоловікові про рішення піти виявилося важко. Він щиро любив і дружину, і їхню доньку. Та мати Іри все ж обрала життя з Романом.

Прощаючись із татом, Іра плакала. У дев’ять років вона вже розуміла, що означає поїхати так далеко. Батько гладив її по волоссю й обіцяв:

— Усе налагодиться, дівчинко моя. Ми весь час будемо на зв’язку. А знадобиться допомога — я покину будь-які справи й прилечу до тебе.

Обіцянки він дотримав. Вони листувалися в месенджерах, розмовляли по відеозв’язку, разом їздили відпочивати на різні курорти світу. Ці поїздки Ірина любила найбільше. З мамою відпочинок мав інакший вигляд, а тато охоче приймав запропоновані дочкою маршрути. Замість музеїв і театрів, де Іра нудьгувала, вони вирушали в гори, милувалися краєвидами, діставалися покинутих замків і маленьких цікавих селищ неподалік від відомих туристичних місць.

Їм легко було одне з одним, і тем для розмов вистачало далеко поза межами подорожей. Батько володів ресторанною мережею, що дісталася йому від його батька. За нього родинна справа почала приносити значно більше прибутку. Він часто розповідав про компанію, а Іра слухала з цікавістю: ще в середніх класах її захопили економіка й підприємництво.

Батько сподівався, що згодом Ірина очолить ресторанну мережу, тому потроху й без тиску знайомив її зі справами компанії. Їхні розмови не були схожі на заняття, де один пояснює, а іншому лишається тільки слухати. Микола Аркадійович обговорював із дочкою поточний стан справ, розповідав про свої рішення й іноді запитував, що думає вона. Ірину особливо тішило, що тато вважає її досить дорослою й розумною для таких бесід. Кожне його запитання вона сприймала серйозно й охоче долучалася до обговорення.

Самих розмов їй невдовзі стало замало. Ірина читала про те, як влаштований саме ресторанний бізнес, вивчала ідеї та стратегії конкурентів, шукала способи підвищити прибуток. Потім ділилася з батьком своїми пропозиціями. Деякі з них Микола Аркадійович справді втілював, і для Ірини це ставало підтвердженням, що її знання можуть бути корисними компанії. Вона пишалася кожним таким випадком. Мережа давно вже була для неї не чужим батьковим підприємством, а власною, близькою й рідною справою, майбутнє якої стосувалося її безпосередньо…