Жінка таємно влаштовується прибиральницею у фірму батька й знаходить підозрілі речі

І все ж бачити батька вдавалося рідко. Зазвичай двічі чи тричі на рік він брав Ірину з собою у відпустку. Ще пару разів Микола Аркадійович прилітав туди, де донька жила з матір’ю, лише заради того, щоб побути з нею. Сама Іра після розлучення жодного разу не повернулася до рідного міста. Дорога через усю країну забирала надто багато часу, тому їм було зручніше обрати інше місце й вирушити туди разом.

Цих поїздок Ірина завжди чекала й любила їх особливо сильно. Поки тато був поруч, усі 100% його уваги належали доньці. Якщо вони чимось займалися, він навіть скидав дзвінки. Вони разом обирали маршрути, діставалися гір і покинутих замків, оглядали невеликі селища далеко від звичних туристичних шляхів. Під час таких подорожей Ірина не відчувала, що мусить ділити батька з компанією чи чимось іще.

Удома в матері все складалося інакше. На першому місці для неї завжди був Роман, а на другому опинилася Світланка — або Свєта, як її лагідно називали домашні. Маленька сестра, білява й великими очима, викликала в усіх ніжність. Ірина теж її любила. Важко було не любити таку дитину, але поруч із нею самій Ірині, яка на той час перетворилася на незграбну підлітку, дорослим наче ставало не до неї.

Іра розуміла: малеча потребує загальної уваги, так і має бути. Але в цій сім’ї Ірина все одно почувалася приставним стільцем скраю спільного столу. Мама й Роман не могли натішитися Світланою, а коли відволікалися заради старшої доньки, Ірі вбачалося в цьому небажання. Їй здавалося, що вони лише виконують батьківський обов’язок, намагаючись не здаватися поганими дорослими. Усе, що по-справжньому їх займало, було пов’язане зі Свєтою.

У батька ж Ірина знала своє місце: спочатку вона, за нею компанія, а решта — вже потім. Її це цілком влаштовувало. Ставши старшою, вона не раз просила матір дозволити їй переїхати до тата. Кожна така розмова доводила маму до відчаю. Думка, що старша донька сама хоче жити за тисячі кілометрів від неї, здавалося, лякала її.

— Ні, навіть не проси! — відповідала мати. — Це ненормально. Дитині належить жити з мамою. З батьком ти й без переїзду постійно спілкуєшся.

Згодом Іра перестала вмовляти. Рішення вона відклала до того часу, коли зможе ухвалити його сама: подорослішає й неодмінно поїде до батька, а він буде радий. У мріях вони вже разом керували мережею, збільшували прибуток, відкривали ресторани по всій країні. До цієї майбутньої роботи Ірина готувалася ще школяркою.

Тому, коли настав час обирати університет, вона подала документи на економічний факультет престижного університету в столиці. Вступити було важко, але багаторічне захоплення допомогло: знань вистачило і для вступних випробувань, і для подальшого навчання. Батько підтримував її вибір. Мати уявляла старшу доньку перекладачкою й завжди хотіла, щоб та серйозніше займалася мовами. Проте Ірина вже виросла й сама розпоряджалася власним життям.

У столиці зустрічатися з татом стало простіше: він приїздив до неї. У самої Іри на поїздки лишалося мало часу. Вона напружено навчалася й до того ж влаштувалася працювати, хоча заробіток не був необхідністю — і батько, і мама з Романом могли надсилати досить грошей. Ірині хотілося випробувати свої знання на ділі, побачити, як працює те, про що розповідають на заняттях. Досвід був потрібен їй для майбутнього: потім вона збиралася застосувати його в їхній із батьком компанії.

Тато помічав, як сильно втомлюється донька, і намагався частіше кудись витягувати її разом із собою. Ці перепочинки були дуже доречними. Захоплена навчанням і роботою, Ірина могла загнати себе, а батько допомагав їй зупинитися, перш ніж утома ставала непосильною.

Про його особисте життя вона знала небагато. Романи траплялися, але жоден не приводив до серйозних стосунків. Ірині було шкода тата, хотілося, щоб у нього знову з’явилася сім’я. Незадовго до закінчення університету вона дізналася, що він уже давно зустрічається з Оксаною, і зраділа. Може, тепер поруч із ним буде близька людина й він більше не залишиться сам.

Згодом батько познайомив їх. Оксана виявилася красивою, статною жінкою з правильними, чітко окресленими рисами обличчя, довгим темним волоссям і розкішною фігурою. Волосся блищало, а виглядала вона молодшою за батька — різниця між ними становила десять років. Кілька її попередніх шлюбів склалися невдало. Дітей у неї не було за власним рішенням: Оксана не хотіла псувати фігуру й узагалі не відчувала бажання стати матір’ю…