Жінка таємно влаштовується прибиральницею у фірму батька й знаходить підозрілі речі

Ірині сподобалася ця прямота. Оксана не намагалася прикрасити свої погляди й чесно казала те, що думала. Вона виявилася розумною, а до Миколи Аркадійовича, як здалося його дочці, ставилася зі справжньою теплотою. Усе це мало б заспокоїти Ірину, однак незрозуміла настороженість не зникала. Дівчина не могла назвати ані причини, ані конкретного слова чи вчинку Оксани, що викликали б таке відчуття. Лишалося тільки невиразне передчуття, походження якого вона сама не розуміла.

Ірина вирішила не надавати цьому значення. Можливо, річ була у звичайних ревнощах. Багато років вона лишалася єдиною по-справжньому близькою для батька людиною, а тепер у його житті з’явилася Оксана. Навіть розуміючи, що татові потрібна сім’я й що сама вона раділа його стосункам, Ірина не відразу звикла до цієї зміни. Таке пояснення здавалося розумнішим за безпричинну тривогу, тому дівчина постаралася відмахнутися від своїх підозр.

Поведінка Оксани не давала приводу для образи. Вона сама розуміла, що батькові й дочці потрібен час удвох, і ніколи не приєднувалася до їхніх поїздок. Нічого не доводилося пояснювати, просити чи обумовлювати. Така делікатність теж прихиляла до неї Ірину.

Тепер університет лишився позаду: Ірина нещодавно захистила диплом і вже другий день жила в батька. Шукати, куди влаштуватися, їй не потрібно було. З дитинства вона знала, що працюватиме поруч із татом, а колись змінить його на чолі компанії. Загальний устрій ресторанного бізнесу вона вивчила, зі справами їхньої мережі теж була знайома. Ідей, планів і проєктів накопичилося стільки, що Ірина розповідала про них захлинаючись. Батько усміхався й обіцяв усе обдумати.

Вона потягнулася, підвелася з ліжка й подивилася на годинник: було вже 10:00. Зазвичай Ірина так довго не спала, але після напружених тижнів перед захистом ще не встигла відновитися. Тато з Оксаною, мабуть, уже давно були в офісі.

Оксана працювала в тій самій компанії — там вони й познайомилися. Прийшла звичайною менеджеркою до відділу продажів, показала добрі результати й невдовзі стала керувати групою. Із Миколою Аркадійовичем, власником мережі та генеральним директором, спочатку обговорювала винятково роботу. За діловими розмовами поступово виникла взаємна симпатія. Так їхні стосунки й вийшли за межі службових.

Повернувшись після стількох років, Ірина ледь упізнавала місто. Широкими вулицями й проспектами йшли натовпи людей, усюди було багато туристів. Колишній тихий приморський куточок перетворився на туристичний центр. Для ресторанів такі зміни відкривали добрі можливості, і батько зумів ними скористатися, вписавши свою справу в нове міське життя.

Вже наступного дня після приїзду Ірина збиралася вирушити до офісу. Їй хотілося негайно взятися до роботи, але тато зупинив її:

— Не поспішай. Дай собі хоча б тиждень перепочити. Містом погуляй, на пляж сходи — погода чудова. А потім і до справ візьмешся.

— Тату, я справді хочу почати зараз, — наполягала вона. — Я все встигну: і попрацювати, і до моря сходити. Часу вистачить.

— Розумієш… — батько забарився. — Зараз починати не варто. У компанії справи кепські.

— Кепські? Колю, навіщо так казати? — втрутилася Оксана. — Скажи їй як є: ми в повній дупі. Котимося в Тартарари й нічого не можемо з цим удіяти.

— Що сталося? — Ірина дивилася на батька. — Чому ти мені нічого не розповів?

— Бо це звичайні тимчасові труднощі, — відповів він, похитавши головою. — У бізнесі вони трапляються, і доволі часто. Не варто надавати їм такого значення.

— На мою думку, ти відмовляєшся помічати, наскільки все погано, Колю, — зітхнула Оксана.

— А який сенс заздалегідь себе мучити? — усміхнувся він. — Завтра ми з тобою летимо на переговори з інвесторами. Усе, що можемо для виходу з цієї ситуації, ми робимо. І результат неодмінно буде.

Після цього Ірина вже не залишала батька в спокої з розпитуваннями. Він відповідав неохоче, та все ж визнав: особливо останнім часом становище помітно погіршилося. Раніше його мережу вважали в місті беззаперечним лідером, тепер же вперед вийшла інша компанія. Варто Миколі Аркадійовичу задумати нововведення, як конкуренти запроваджували його раніше.

Водночас почалися нападки на репутацію ресторанів. У місцевих пабліках то публікували знімок нібито виявленого в залі таргана, то розповідали про отруєння після відвідин закладу. Батько ретельно розбирався з кожною такою історією. Усі повідомлення виявилися вигадками, проте переконати людей, які вже їх прочитали, було важко. Відвідувачів меншало, доходи скорочувалися…