Ставити запитання: як доречно звернутися по відповідь

Чому так

На батьківських зборах, під час співбесіди чи біля аптечного прилавка ви звертаєтеся до іншої людини, щоб отримати відповідь, тож для такої дії радимо сполуку «ставити запитання». Вона зрозуміла без додаткових пояснень, доречна в розмові та письмовому тексті й не привертає зайвої уваги до самого способу висловлення, залишаючи в центрі зміст вашого звернення. Водночас пару дня не можна чесно пояснити як протиставлення цілком забороненого та єдиного дозволеного вислову: українські словники засвідчують ширшу картину, ніж короткі мовні поради. Тому позначку «як не кажуть» тут розуміємо як редакційну рекомендацію для звичайного звернення по відповідь, а не як вирок кожному реченню зі сполукою «задавати питання» незалежно від його змісту.

Іменник «запитання» називає звернення, яке передбачає відповідь: учень уточнює умову задачі, покупець цікавиться розміром взуття, журналіст просить пояснити ухвалене рішення на відкритій зустрічі з представниками міської ради. «Питання» теж може мати таке значення, але його вживають і ширше, коли говорять про проблему, предмет обговорення або справу, яку належить розглянути чи остаточно вирішити. Саме тому природно сказати «питання ремонту даху», хоча ніхто не звертається до даху з проханням відповісти, а співвласники лише обговорюють майбутні роботи та їхню вартість. Коли ж ви питаєте майстра, скільки триватиме ремонт, слово «запитання» відразу показує характер звернення, хоча називати слово «питання» помилковим у кожному подібному випадку теж немає підстав.

Дієслово «ставити» не обмежується фізичною дією, коли ви розміщуєте валізу біля дверей або тарілку на полиці після миття посуду, готуючи кухню до наступного робочого ранку. Воно має усталені переносні вживання: можна ставити мету, умову, завдання, а також запитання, і для носія української мови ці сполуки не потребують буквального пояснення через положення предметів. Дієслово «задавати» також належить до української літературної мови: учитель задає вправу додому, музикант задає тон, а технічна інструкція може описувати, як задавати параметри певного пристрою. Отже, справа не в тому, що одне дієслово нібито українське, а друге чуже: редактор оцінює конкретне поєднання слів, його значення та доречність у певній ситуації спілкування.

Поширенню вислову «задавати питання» сприяє, зокрема, звичка переносити готову сполуку з іншої мови, де відповідне поєднання дуже звичне в розмовах, навчанні та публічних виступах перед аудиторією. Слова звучать знайомо, граматична будова не викликає труднощів, тому мовець легко відтворює почуте й не замислюється, чи є для його повідомлення інший, доречніший український відповідник. Проте сама схожість із висловом іншої мови ще не доводить помилковості: споріднені мови мають чимало спільних конструкцій, а мовна норма встановлюється не за зовнішньою несхожістю. Практичне рішення для вашого листа, виступу чи оголошення просте: обирайте «ставити запитання», але не пояснюйте цей вибір вигаданою забороною дієслова «задавати» в усіх можливих контекстах його вживання.

Академічний «Словник української мови» фіксує поєднання «задавати питання», тому твердження, ніби його взагалі немає в українській мові, було б неточним і лише заплутувало б уважного читача. Словникова фіксація водночас не скасовує права редакції послідовно вибирати інший усталений варіант, якщо він добре відповідає змісту й допомагає витримати мовний стиль у всіх матеріалах видання. Український правопис регулює передусім написання та інші питання писемного оформлення, а не пропонує вичерпний перелік дозволених сполучень для кожного дієслова з кожним можливим залежним іменником. У цій темі коректніше спиратися на значення слів, словникові відомості та практику літературного вживання, ніж посилатися на нібито правописну заборону, якої для такого формулювання немає.

Для шкільного уроку, зустрічі з лікарем або розмови з продавцем підійдуть «поставити запитання», «запитати» чи «поцікавитися», якщо останнє дієслово точно передає мету вашого звернення до співрозмовника. На початку виступу можна запропонувати слухачам ставити запитання наприкінці, а в електронному листі часто досить прямо написати, що саме ви хочете з’ясувати перед наступною зустріччю. Якщо йдеться про проблему, яку потрібно винести на обговорення, доречно «порушити питання»: наприклад, питання доступності входу до бібліотеки або освітлення пішохідного переходу біля школи у вашому районі. Вислів «ставити питання» також не потребує автоматичного виправлення: спочатку з’ясуйте, чи автор просить відповіді, формулює проблему або визначає умову, і лише тоді редагуйте речення з огляду на зміст.

Поруч із цією темою часто виникає спокуса однаково виправляти всі схожі слова, хоча різниця між ними може бути зовсім іншою й потребувати окремого пояснення на зрозумілих прикладах. Наприклад, «відповідь» і «відповідальність» мають спільне коріння, але позначають різні поняття: відповідь дають на запитання, а відповідальність беруть на себе за певне рішення або виконання роботи. У парі «адресат» і «адресант» теж вирішальне значення слова: адресант надсилає листа, адресат його отримує, тож одного лише подібного звучання для правильного вибору тут явно недостатньо. Такий самий уважний підхід корисний і тут: для звичайного звернення по інформацію обирайте «ставити запитання», не перетворюючи зручну редакційну пораду на безпідставний осуд інших мовців.

Приклади