Жінка таємно влаштовується прибиральницею у фірму батька й знаходить підозрілі речі

— Клієнти від нас ідуть, і це серйозно позначається на виручці, — сказав він дочці. — Кілька ресторанів уже на межі закриття. Ось із чим ми зараз зіткнулися.

— Тим більше мені треба виходити на роботу, — відповіла Ірина. За компанію вона щиро тривожилася.

— Давай усе-таки дочекаймося нашого повернення. Ми з Оксаною домовилися про зустріч із новими інвесторами. Вони пропонують хороші умови, з ними ми зможемо збільшити прибуток. Переговори багато що можуть змінити. Після поїздки й визначимо, коли ти почнеш, а доти відпочивай.

— Гаразд.

Вона кивнула. Сперечатися далі не було про що.

Сьогодні батько й Оксана мали відлетіти. Їх не буде майже тиждень, і Ірина вже знала, чим займе цей час. Чекати, нічого не роблячи, вона не могла. Татові її задум навряд чи сподобався б: дізнавшись про нього одразу, він, найімовірніше, заборонив би навіть пробувати. Але Ірина розраховувала зберегти все в таємниці. Пізніше, коли справу буде зроблено, батько оцінить її ініціативу — у цьому вона не сумнівалася.

Треба було потрапити до компанії так, щоб ніхто не зрозумів, хто вона, і розібратися в тому, що відбувається, зсередини. Співробітники батька Ірини не знали: вона жила далеко й за всі ці роки жодного разу не приїздила. Навіть прізвище в неї було інше. Коли мама вийшла за Романа й узяла його прізвище, їй захотілося, щоб старша дочка носила те саме. Раніше Іра не бачила в цьому жодної користі, зате тепер зраділа. У новій співробітниці ніхто не запідозрить дочку керівника.

На сайті компанії серед вакансій знайшлося слушне оголошення: головному офісу потрібна була прибиральниця. Ірина відразу надіслала заявку. Зустріч із представником відділу кадрів призначили вже на сьогоднішній вечір. На той час тато з Оксаною відлетять, а більше впізнати її нікому.

Звісно, молодшому менеджерові було б простіше отримувати відомості про справи компанії. І все ж робота прибиральниці мала свої переваги. Вона майже непомітно з’являється в різних частинах офісу, чує розмови, бачить, що відкрито на моніторах, і заходить до кабінетів усіх співробітників — треба ж помити підлогу. Зазвичай працівники охоче звільняють кабінет на час прибирання: ідуть до кавомашини або користуються короткою перервою, щоб перекинутися кількома словами з колегами по сусідству. Можливостей зібрати інформацію було чимало.

Ірина хотіла зрозуміти, чому успішна раніше мережа опинилася в такому становищі. Вона любила цю компанію, готувалася зміцнювати й розвивати її, а тепер не могла змиритися з тим, що справа батька переживає важкі часи. Для того, що відбувалося, мала знайтися причина. Якби тільки здобути потрібні відомості — тоді стануть у пригоді і економічна освіта, і знання, які вона накопичувала зі школи.

Вона вірила, що зуміє розібратися і тато ще подякує їй. Зараз він намагався вберегти дочку від неприємностей, упоратися з усім сам. Але Ірині було видно: допомога йому необхідна. І вона збиралася підтримати батька.

На співбесіді Ірину ніщо не зупинило: ні дев’ять годин на робочому місці, ні оклад, за який знайти прибиральницю було непросто. Розмова виявилася короткою, і все складалося навіть вдаліше, ніж вона розраховувала.

— Компанія зараз переживає важкі часи, — з деяким збентеженням пояснила менеджерка з найму. — На жаль, платити більше ми поки що не можемо.

На вигляд співробітниця була лише трохи старша за Ірину. Названа нею сума й справді була мізерною, але Ірину цікавила зовсім не зарплата.

— Мене влаштовує. Я готова працювати, — сказала вона, кивнувши.

— Ви згодні? — Дівчина зраділа цілком щиро. — Яке полегшення! Уже кілька людей приходили й відмовлялися, щойно чули про оклад.

Ірина знову кивнула. Менеджерці явно бракувало досвіду: навіщо розповідати таке людині, яку збираєшся найняти?

Уже наступного дня Ірина вийшла на роботу. За роки навчання далеко від обох батьків вона встигла добре опанувати і ганчірку, і швабру, тож нові обов’язки труднощів не спричинили. Проте чистий офіс був лише прикриттям. Поки Ірина мила підлогу й витирала пил, вона спостерігала за співробітниками, прислухалася до розмов і намагалася не проґавити нічого важливого. Їй належало зрозуміти, чому справа батька, що ще недавно працювала як швейцарський годинник, раптом почала тріщати по швах.

Першим відкриттям стало ставлення співробітників до Оксани. Із розмови двох жінок із бухгалтерії Ірина почула зовсім не те, чого могла очікувати:

— Цілий тиждень її не буде. Хоч відпочинемо! Нічого сама не тямить, зате командує так, наче суворішого за неї начальства немає. Тільки й уміє, що принижувати та вишукувати помилки.

— Зате з начальником вона стосунки будувати вміє, — усміхнулася друга. — Мабуть, решта вже неважлива. Хоч би Микола Аркадійович її розгледів. Добра ж людина, а того, що в нього перед носом, не бачить…