Жінка таємно влаштовується прибиральницею у фірму батька й знаходить підозрілі речі

Максим виставив долоню, і Ірина дзвінко вдарила по ній своєю. Команда з них і справді виходила гарна.

Ірина повернулася до своїх обов’язків, закінчила прибирання й залишила офіс у належний час. Вони з Максимом уже домовилися зустрітися біля фонтана в сквері неподалік. Він не міг піти разом із нею: треба було терміново закінчити ще одну роботу. Утім, для Максима це було звичною справою. Ірина давно помітила, що він постійно затримується в офісі після закінчення робочого дня.

До приходу Максима Ірина встигла з’їсти два ескімо. Він з’явився із загадковою усмішкою й таким натхненним виглядом, що відразу стало ясно: щось придумав.

— Я знайшов спосіб увійти непомітно. Почекаємо, поки всі розійдуться, і повернемося. Запасний вихід я навмисно не зачинив — про нього майже ніхто не знає. Звідти можна пройти під сходи, охорони там немає. Ключ устигла скопіювати?

— Так, дублікат у мене.

— Тоді все гаразд. Може, вже сьогодні зрозуміємо, що коїться з компанією. Якщо пощастить, встигнемо її врятувати.

Ірині було приємно чути від нього це «врятувати». Максим дорожив фірмою не менше за неї й так само нетерпляче хотів у всьому розібратися. Знайти людину, яка тебе розуміє, — уже удача. А коли вона ще й розумна та вродлива…

У сквері вони залишалися до вечора: трохи погуляли, повечеряли в кафе, погодували качок на штучному ставку. Ірина раз у раз уявляла, якими їх бачать перехожі. Молоді симпатичні хлопець і дівчина проводять час разом — напевно, у них побачення. І їй подобалося, що збоку вони мають саме такий вигляд.

Сутінки настали швидко, як тут часто бувало. На літніх верандах заграла музика, засвітилися ліхтарі; після робочого дня люди нікуди не поспішали й відпочивали. Ірина із жалем згадала про море: знову не побачила заходу сонця. Утім, попереду їх іще стільки, встигне намилуватися. Сьогодні є важливіша справа.

— Ходімо, — сказав Максим, поглянувши на годинник.

Від думки, що зараз вони потай проберуться до офісу, Ірина стривожилася. Удвох, після закриття, — достоту якісь злочинці… Поруч із Максимом було спокійніше, та позбутися побоювань не виходило. А раптом їх усе ж побачить охоронець?

— Не хвилюйся, усе вийде.

Він наче вгадав її тривогу. Його пальці м’яко, але міцно обхопили її долоню, і сумніви відступили. Ірина повірила йому: вони впораються.

До будівлі увійшли без перешкод. Непримітні двері справді вивели їх під сходи. За час прибирань Ірина, здавалося, встигла пройтися з ганчіркою по всьому величезному офісу, а про цей вхід навіть не підозрювала.

— Наша служба безпеки недогледіла, — усміхнувся Максим. — Сьогодні це нам тільки на користь.

Навіть у темряві було помітно, з яким азартом він узявся до справи. Намагаючись не видати ані звуку, вони дісталися другого поверху. Без денних голосів і безлічі людей знайомі приміщення виглядали неправдоподібно порожніми, ніби Ірина потрапила до іншої будівлі. Власне серцебиття здавалося їй надто гучним. Вона уявляла, як охоронець дядько Сергій сидить унизу, на дивані у вестибюлі, з черговим детективом, і боялася, що він їх почує. Та до кабінету Оксани вони дійшли непоміченими.

Біля кабінету Оксани Ірина дістала заздалегідь виготовлений дублікат. Ключ підійшов, двері відчинилися. Максим відразу попрямував до ноутбука й заходився швидко стукати по клавішах. Ірина чекала поруч, намагаючись не порушувати тиші. Минуло близько трьох хвилин, перш ніж Максим відірвався від екрана й заговорив пошепки:

— Усе, увійшли.

— Уже? Як тобі це вдалося?

— Тут вистачило невеликої програми. Таку напишуть на першому курсі інформаційної безпеки.

— Клас!

Ірина дивилася на Максима з повагою та захопленням. Те, до чого вона навіть не знала, як підступитися, для нього виявилося завданням, доступним першокурсникові. Тепер він упевнено вивчав вміст ноутбука: відкривав папки, розшукував приховані файли, переходив до пошти й соцмереж. Його спокійна впевненість вражала Ірину не менше, ніж швидкість роботи. Вона спостерігала за Максимом, як за фокусником: ще мить тому перед нею був закритий чужий комп’ютер, а тепер його вміст один за одним з’являвся на екрані.

В одній із папок знайшлися знайомі знімки. Саме їх Ірина дістала зі сміттєвого кошика — роздрукованими й зім’ятими. Поруч зберігалися інші фотографії тих самих людей: Оксани, Коваленка та його помічника. Одяг на них змінювався, отже, їх знімали в різні дні. Зустріч була не єдиною…