Іра знайшла важливу річ від першого чоловіка серед речей свекрухи

На початку літа святкували ювілей рідної сестри свекрухи. Заради цього свята прилетів Степан, старший брат Віктора. Ювілярка була його хрещеною матір’ю й дуже ображалася: спочатку він відмовлявся полишити справи й летіти до іншого міста лише для того, щоб її привітати.

Іра досі не зустрічалася з дівером — на їхнє весілля він приїхати не зміг. Тепер вона трохи нервувала. Про Степана казали, що вдача в нього важка, а вплив на молодшого брата величезний. Решта родини вже прийняла Іру; їй хотілося йому сподобатися, здобути його схвалення. Але чомусь вона боялася, що цього не станеться.

Зустріч приголомшила її, хоча ніхто довкола цього не помітив. Степан глянув на Іру з таким презирством, ніби перед ним опинився тарган, що виліз зі щілини. З-під густих брів він дивився пронизливо, наче поглядом діставав до самої душі. По тілу побігли мурашки. В Іри вже виступили сльози, і вона не могла пояснити собі чому.

Тут із кімнати з радісними вигуками вибігли Оксана й Марина. Якби не з’явилися молодші сестри Степана, Іра, мабуть, розплакалася б від самого його погляду.

Поки дівер гостював у батьків, вони бачилися нечасто, а наодинці не залишалися жодного разу. Можливо, річ була й у самій Ірі: вона старанно обходила його стороною. Невдовзі Степана несподівано викликали на роботу, і того ж дня він відлетів. Після його від’їзду Іра відчула величезне полегшення, якому не знаходила видимої причини.

Про це вона нікому не розповіла. Сама не розуміла, чим її так налякав брат чоловіка, і намагалася якнайшвидше забути неприємне відчуття. У душі лише раділа, що Стьопа живе далеко.

Того ранку її розбудив Вітя: поцілував у щоку й покликав:

— Гей, соні, час прокидатися!

Іра розплющила очі. Поруч іще спала півторарічна донька.

— Тихіше, Лерку розбудиш, — прошепотіла вона.

— Уже дев’ята ранку. Ви сьогодні раніше за півнів і не збиралися вставати, усе проспали, — усміхнувся чоловік.

Іра потягнулася всім тілом.

— Справді дев’ята? Оце Лерочка поспала! Зазвичай же рано прокидається.

— Бо тато вдома, — з усмішкою відповів Віктор. — Але вставати вам однаково доведеться. У нас тут надзвичайна ситуація.

— Що ще за надзвичайна ситуація? Що сталося?

— Не лякайся, трубу прорвало. Хотів сам витік усунути, та, здається, тільки гірше зробив. Воду вже перекрив, фахівців викликав, але вони зайняті — будуть лише в другій половині дня. Думаю, вам із Леркою краще поки що поїхати до моєї мами. Вона вранці дзвонила, дізналася, що в нас сталося, і веліла вас до неї відправити.

— А нам із Лерою не можна вдома залишитися?

— Можна, звісно. Тільки навіщо? Води цілий день не буде, а доньку треба і нагодувати, і викупати.

— Так, ти маєш рацію, — зітхнула Іра. — А якщо до моїх батьків?

— Іро, мама вже запросила. Не приїдете — образиться, ти ж її знаєш. Сама матуся сьогодні їде на дачу, Оксанка з Мариною ще вчора пішли в похід. Квартира буде цілком ваша. Відпочивай собі й чекай, поки твій геройський чоловік із сантехніком усе подолає.

— Гаразд, — Іра зітхнула з удаваною приреченістю. — Тільки, геройський чоловіче, постарайся ввечері нас забрати. Наступну ніч я б усе-таки провела вдома, не в твоєї мами.

— Даю слово! Клянуся! — урочисто промовив Віктор, піднявши руку.

Через деякий час Іра вже проводжала Тамару Григорівну до дверей квартири. Свекруха збиралася на улюблену дачу й, ідучи, залишила невістку, за власним висловом, «господарювати». Залишившись із донькою, Іра насамперед помила посуд, що накопичився за ранок у раковині. Коли з цим було покінчено, інших занять не знайшлося. Вона безцільно ходила з кімнати на кухню й назад, щоразу придивляючись, що ще можна було б зробити.

Перебувати в цій квартирі вдвох із донькою було незвично. Зазвичай тут завжди було повно людей. Окрім Тамари Григорівни та молодших сестер Віктора, у домі постійно гостював хтось іще: численні подружки Оксани й Марини, родичі з передмістя чи гості, що приїхали з іншого міста. Ірі подобалася тутешня гостинність. Завдяки їй у домі зберігалася легка, невимушена атмосфера, у якій ніхто не почувався чужим.

Іра згадала, як Вітя вперше привів її до цього дому. Після смерті Раїси Петрівни вона не уявляла, що колись зможе прийняти в ролі свекрухи іншу жінку. Тамара Григорівна виявилася настільки щирою й простою у спілкуванні, що Іра відразу перейнялася до неї симпатією. Оксана й Марина теж без довгих церемоній прийняли дружину брата за свою подружку й допомогли їй почуватися в родині Віктора як удома. Можливо, численна рідня чоловіка та її привітність теж відіграли свою роль. Поруч із цими людьми Іра поступово змогла прийняти те, що її життя триває і що вона має право знову стати щасливою з іншим чоловіком…