Іра знайшла важливу річ від першого чоловіка серед речей свекрухи

Про його зникнення Віктор не знав. Виходячи за нього заміж, Іра обмежилася словами про те, що овдовіла й повертатися до минулого не хоче. Розповідати, як усе було в першому шлюбі, вона тоді відмовилася. Віктор сприйняв це без образи: не розпитував ані про колишню родину, ані про те, чому вона так рано втратила чоловіка.

Тепер за думками про Артема незмінно йшла думка про згорток у свекрухи. Точно такий самий тонкий золотий обідок Іра колись наділа коханому на палець. Найзвичайнісінька, найдешевша обручка — на більше в них, недавніх студентів, не вистачало грошей. Вона розуміла, наскільки безглуздо чіплятися за таку схожість, і все ж не могла її позбутися. Минуле знову збиралося над нею темною хмарою, затуляючи щастя останніх років.

Зрештою вона наважилася на вчинок, дивніший за який у її житті ще не було: віднести знахідку до ворожки. До тієї самої, в якої колись намагалася дізнатися хоч щось про Артема. Пояснити собі, навіщо це потрібно, Іра не вміла. Їй хотілося одного — дізнатися, чия обручка лежала у свекрухи й чому від її вигляду вона ледь не знепритомніла.

Зважитися було легше, ніж здійснити задумане. Обручку треба було винести з квартири Тамари Григорівни так, щоб ніхто цього не помітив, і це далося Ірі з величезними труднощами. Коли знахідка все-таки опинилася в неї, вона вирушила за колишньою адресою. До останнього сподівалася, що Надія давно переїхала чи перестала приймати, проте ворожка залишилася на тому самому місці. Кілька років тому Іра так і не домоглася від неї нічого певного, але тепер чомусь знову обрала саме цю жінку. Пояснень своєму вибору вона не шукала. Здавалося, її спрямовує невидима рука.

За кілька років Надія постаріла. Іра сиділа навпроти, міцно стискаючи тоненьку обручку, коли несподівано почула:

— Так і не змогла змиритися?

— Ви мене впізнали? — здивувалася Іра.

Ворожка залишила запитання без відповіді.

— Давай сюди руку. Вільну, — зажадала вона. — Не ту, в якій тримаєш його обручку.

Іра здригнулася всім тілом. Її наче скувало: не випускаючи обручки, вона повільно простягнула вперед вільну ліву руку. Гарячі пальці Надії торкнулися її, і тієї ж миті з очей самі собою потекли сльози. Зупинити їх Іра не могла.

— Ти точно готова почути відповідь? Тобі ж страшно. Ти знаєш, що від цього серце розіб’ється, і все одно питаєш.

— Я мушу дізнатися, — вимовила Іра ледве ворушачи губами.

Надія зітхнула.

— Що ж… Цю обручку носив твій перший чоловік. Зняли її двоє хлопців, вони були на мотоциклі. Далі, на жаль, нічого не бачу. Тільки ще жінка до цього причетна. Раніше вона займала твоє місце. Те місце, на якому ти тепер.

Відпустивши Іру, ворожка притиснула долоню до чола. У кімнаті наче від пориву відчинилися двері крижаному вітру — так раптом холодно стало Ірі.

— Будь ласка, поясніть! — благала вона. — Чому ви вирішили, що це обручка Артема? А ті хлопці на мотоциклах… Ви хочете сказати…

— Люба, більше мені нічого тобі сказати. Ти за чарівницю мене маєш? Мені не відкривається все відразу, цілком. Сьогодні й це побачила лише через обручку. У ній величезна енергетика, ти сама її відчула.

Іра намагалася розпитувати далі, просила уточнити хоч щось, але Надія більше не відповіла ні на одне запитання.

Повернувшись додому, Іра замкнула двері ванної й пустила гарячу воду. Довго стояла під обпікаючими струменями, намагаючись зігрітися. Шкіра вже почервоніла, а холод не минав, наче йшов звідкись ізсередини. Слова ворожки все повторювалися в голові; Іра обдумувала їх знову й знову, не в змозі зупинитися.

Перша сварка з Віктором сталася того ж вечора. Почалася вона через сущу дрібницю, яка раніше навряд чи могла б стати приводом для серйозної розмови. Але Іра, змучена словами Надії та власними думками, раптом почала кричати на чоловіка. Вона й сама не розуміла, що тепер робити, як перевірити почуте і чи можна взагалі вірити ворожці. Усе це вихлюпнулося назовні в роздратуванні, що дісталося Вікторові. Адже саме він був поруч — і саме його Іра тепер мимоволі вважала людиною, яка могла мати якийсь стосунок до того, що сталося з Артемом.

Підозра здавалася безглуздою, але позбутися її Іра не могла. Надто багато всього зійшлося в одній точці. У квартирі свекрухи вона знайшла газетний згорток, а в ньому поруч лежали обручка й фотографії, на яких Віктор зі Степаном сиділи на мотоциклі. Надія нічого не знала про ці знімки, проте заговорила про двох хлопців на мотоциклі, які зняли обручку з Артема. Ірі хотілося прямо спитати чоловіка, що все це означає, але вона не уявляла, як вимовити таке звинувачення. Довелося б зізнатися, що вона потай забрала чужу обручку, віднесла її до ворожки й тепер припускає, ніби Віктор разом із братом відібрали в неї перше кохання. Жодних справжніх доказів у неї не було. Лише незрозумілий жах, якого вона зазнала, торкнувшись золотого обідка, та слова жінки, яка сама зізналася, що бачить лише окремі частини того, що сталося…