Оксана їхала до хворої свекрухи й помилково забрала чужу сумку

На гучному, веселому міському святі комбінат представляв новий вид морозива. Оксана дуже хвилювалася через свою участь, хоча словом «презентація» її завдання можна було назвати лише з великою натяжкою. Вона стояла за яскравим пересувним прилавком у футболці з логотипом підприємства. Такий самий знак прикрашав бейсболку, що раз у раз сповзала їй на обличчя. Поправляючи козирок, Оксана несміливо пропонувала перехожим спробувати пломбір і намагалася усміхатися привітно, а не судомно.

— Візьми, малий. Смачне, спробуй! — запропонувала вона хлопчикові років шести, простягаючи паперовий стаканчик із кулькою морозива.

— Не брати! — гаркнула повна пані з яскраво-рудим волоссям.

Хлопчик здригнувся, і стаканчик випав у нього з рук.

— Не треба нам вашої гидоти!

— За що ж ви так? — Оксані стало образливо. — У нас гарне морозиво, ми…

— Знаємо, що у вас! — перебила жінка, смикнувши дитину за руку. — Напхають усякої погані: і барвники, і ароматизатори, і жири. Їси, а від чого потім отруїшся — не розбереш.

Вона переможно обвела поглядом перехожих, що зібралися довкола, анітрохи не сумніваючись у власній правоті. Людей поруч виявилося чимало, й кілька осіб охоче закивали.

— Але це неправда! Навіщо ви таке кажете? Ми беремо все натуральне, свіже…

Від образи в Оксани затремтіли руки. Ще трохи — і вона розплачеться разом із хлопчиськом. Той журився над утраченими ласощами, але крізь сльози стежив за грізною матір’ю: раптом відвернеться? Стаканчик упав напрочуд вдало, кулька майже цілком лишилася всередині.

— Натуральне, аякже! — посміхнулася пані. — Казочки лиши. Сама й їж свою гидоту.

— Дівчино, можна мені порцію вашої гидоти? — раптом попросив дзвінкий чоловічий голос.

Рука в картатому рукаві потягнулася до стаканчика на прилавку. За кілька секунд почулося навмисне виразне плямкання.

— Та це неймовірно смачно! Можна ще порцію?

Оксана подала другу порцію. Підвела очі на покупця — і відразу відвела погляд, несподівано для самої себе зніяковівши. Молодий чоловік дивився на неї так незвично, що їй стало водночас і тривожно, і весело, і спекотно.

— Кращого морозива я в житті не куштував, — голосно заявив він, і далі свердлячи її доволі ефектними сірими очима. — А вже мені можете повірити: я в цьому дещо тямлю, з дитинства люблю. Скажіть, якщо здолаю 10 порцій, ви підете зі мною в кіно?

— Після 10 порцій вам буде не до кіно, — відповіла Оксана, нарешті впоравшись зі збентеженням. — Ні зі мною, ні з кимось іншим, ні навіть самому. З ангіною до лікарні потрапите.

— Або з отруєнням! Бо гидота, — охоче встряла руда пані.

Попри відразу до продукції комбінату, вона нікуди не пішла. Хлопець обурено глянув на неї, рішуче взяв із прилавка ще два стаканчики й один простягнув стражденному хлопчиськові.

Розпатланий сіроокий любитель морозива відрекомендувався Темою. Їхні стосунки відразу почали розвиватися з такою стрімкістю, що Оксана навіть трохи злякалася. Їй здавалося, ніби від тієї самої миті, коли він зупинився перед її прилавком і попросив порцію «гидоти», Тема вже не полишав її ні на хвилину.

До цієї зустрічі життя Оксани було досить одноманітним, хоча сама вона про це й не здогадувалася. Навчання, комбінат, практики та робота становили звичний порядок, який її цілком влаштовував. Тема заповнив це життя по вінця, і все стало зовсім іншим. Лише тепер Оксана зрозуміла, що раніше жила нудно, але до появи Теми їй і на думку не спадало так вважати.

Одружилися вони через два роки, потім з’явився син Микитка. Усе складалося добре. Та щаслива, вдала доля все ж підставила Оксані підніжку — там, де її начебто й слід було чекати, у майже анекдотичному місці: у стосунках зі свекрухою.

Світлана Борисівна не вчила невістку варити суп, прати чи розкладати білизну в шафі. До холодильника з перевірками не зазирала, до виховання онука не чіплялася. Та й бувала в них рідко. Вже з ранньої весни вона перебиралася на дачу й залишалася там до глибокої осені.

Дачею цю впорядковану простору будівлю називали радше за звичкою — виглядала вона солідним заміським будинком. На великій ділянці серед дерев і кущів розташовувалися квітники; місця вистачало й для чималого городу.

— Як вона сама з усім дає раду? — не втрималася Оксана, уперше побачивши господарство свекрухи…