Оксана їхала до хворої свекрухи й помилково забрала чужу сумку

— От-от! — зраділа сусідка. — Усе собі відсидиш. Хоча коли нам сидіти? Я вчора до міста їздила, помідори не полила. У таку спеку, мабуть, згоріли до чортової бабусі. Та нехай би й згоріли, сил уже ніяких! Надя мені все торочить… Надя — племінниця моя. Розумниця, нічого не скажеш. Скоро пів сотні, а стрибає, як дівчинка. Вона собак розводить, продає. Тільки ви не подумайте, недорого бере. А собаки породисті, королівських кровей! Як же та порода називається? Пам’ять дірява, слово мудроване… Які в англійської королеви улюблені собачки? Тобто були улюблені. Не знаєте? Вам, до речі, цуценятко не потрібне? Ну гаразд. От Надія їх розводить, і…

Жінка замовкла, здивовано поглянула на Оксану й широко всміхнулася.

— А з чого я почала?

— З помідорів, здається, — несміливо підказала Оксана, трохи налякана таким напором.

— Точно! Надія й каже: навіщо, тітко Галю… Це я Галя, Галина Федорівна, хоча по батькові не люблю. Отже, навіщо, каже, знову 200 коренів помідорів посадила? А мені що, заради 30 кущів руки бруднити? Мої помідори знамениті, розсаду я ж із власного насіння вирощую. Тільки торік зі мною історія сталася — реготатимеш. Ромка, молодший онук… Онуків у мене вистачає: в Олени, доньки, двоє, і у Віктора, сина, теж двоє. У нього близнюки, старші, вони завжди спокійніші були. А за Олениними око та око, особливо за Романом. Справжнє бісеня!

Вона вела далі, не чекаючи відповіді:

— Недогледіла я — він усі помідори, що на насіння залишила, дощенту злопав! Не сам, звісно, дружки допомогли, розбишаки йому до пари. Ні «Бичачого серця», ні «Дамських пальчиків» не лишилося. А рожевий який м’ясистий на насіння достигав, любо глянути! Усе змели. І хоч би де в Ромки з приятелями повилазило! Я як побачила — серце в п’яти впало. Не знала, сварити за насіння чи до лікаря тягнути.

Оксана ледве заплющила очі. Такої балакучості вона ще не зустрічала. Сусідці цілком вистачало її погляду й мимовільних кивків, слова у відповідь, схоже, не були потрібні. Від великої кількості родичів та їхніх захоплень уже трохи паморочилося в голові.

— А вам до якого садівництва? До Озерного? — жінка раптом залишила онука з помідорами в спокої. — Добре у вас! Я б сама туди перебралася, з водою жодних бід. А в нас, у «Світанку», правління нікуди не годиться. Торік намагалася домогтися перевиборів, та хіба нашу гримзу Мельник зрушиш? От і виходить: день поливаємо, три сохнемо. Ой!

Вона схопила Оксану за руку.

— Що зараз оголосили? Моя електричка! Ну, люба, рада була поспілкуватися. Одразу відчувається розумна людина. Не хворійте!

З несподіваною для свого віку легкістю жінка схопилася, підхопила з підлоги сумку й швидко попрямувала до виходу на платформи. Оксана провела її поглядом, видихнула й заплющила очі. Не жінка, а справжнє торнадо. Їй стало цікаво, скільки слів Галина Федорівна встигає вимовити за хвилину. Ще дивовижнішим було те, що випадкова сусідка залишилася явно задоволена їхньою розмовою й навіть назвала Оксану розумною людиною. Тим часом за весь час цієї бурхливої бесіди Оксана спромоглася вставити від сили пару слів. Галині Федорівні цілком вистачило рідкісних кивків і погляду слухачки.

За кілька хвилин оголосили й її електричку. У вагоні вона зручно влаштувалася біля вікна й потягнулася по маленьку книжку, яку вже багато років читала в дорозі.

Рука зупинилася. Біля ніг стояв не її старий потертий саквояж. Формою й розміром сумка майже не відрізнялася від звичної, та й вицвілий колір був схожий, але ця коричнево-бежева річ належала комусь іншому.

Оксана розгублено озирнулася, знову втупилася в сумку. Та сама тітка! Сиділа поруч, цокотіла, мов сорока, а потім схопилася й помчала на електричку. Виходить, не просто так забалакувала: хотіла поцупити сумку. І ж бо на вигляд така прихильна, з такою гарною усмішкою.

Оксана мстиво всміхнулася. От уже розчарується злодійка! Грошей, телефона, ключів не отримає — все це в Оксани по кишенях. А в саквояжі нічого цінного, та навіть цікавого немає: старі порвані джинси, відкладені для роботи на дачі, кілька пачок швидкої локшини та два збірники сканвордів. Нехай принесуть комусь удачу.

Зате чужа сумка дивувала вмістом. Зверху лежали дорогі цукерки в пакеті, велика коробка чаю, кілька глянцевих журналів. Уже ці речі явно коштували більше за весь її багаж…