Оксана звикла займатися домом, але слова чоловіка за столом змінили її

Залицятися Андрій узявся з розмахом. Оксана дивилася широко розплющеними очима, ніяковіла й довго відмовлялася. Здавалося, її бентежило все на світі. Щоб купити одяг, взуття й аксесуари, гідні супутниці чоловіка такого високого польоту, її доводилося мало не на руках нести до магазину. Комедія. Але Андрієві ця комедія подобалася.

Він захопився всерйоз і навіть перестав їздити до коханки. Оксана тим часом не погоджувалася залишатися з ним наодинці, а його це забавляло. Представник відомої в місті родини Бондарів не звик отримувати відмови. Він дав собі обіцянку: «Доб’юся її, хоч би чого це коштувало. Знадобиться одружитися — одружуся».

Але пропозиція руки й серця не змусила Оксану негайно погодитися. Вона намагалася зустрітися з ним поглядом і поверталася до того самого запитання.

— Навіщо я вам потрібна? Ми немов паралельні лінії, тільки ще й із різних світів. В одній точці нам не зійтися. Хіба ви не бачите, яке далеке ваше життя від мого?

Упертість такої, на його думку, простачки виявилася несподіваною. Андрій навіть трохи розлютився, але заговорив палко, майже благаючи:

— Оксано, я ні до кого не відчував того, що відчуваю до тебе. Невже ти думаєш, я запропонував би одружитися заради жарту? Подумай сама, чи став би я так бавитися?

Вона поступилася. Велика різниця у віці не завадила їй потягнутися до Андрія, повірити йому й покластися на його досвід. По-своєму Оксана його любила, хоча іноді їй здавалося, що ця любов більше схожа на почуття до батька чи старшого брата. Чоловікові вона про це не казала.

Рідного батька Оксана не знала. Він покинув її матір ще під час вагітності, коли та навіть не знала, на кого чекає — хлопчика чи дівчинку. Потім мати ростила доньку сама, так і не наважуючись знову довіритися чоловікові. Заради того, щоб у дівчинки було все, як в інших дітей, вона жили рвала у шкідливому заводському цеху. Деталі обладнання там очищали від окисів, тримаючи над токсичними випарами. Легені не витримали цієї роботи: хронічна професійна хвороба призвела до смерті.

У дитячому будинку Оксана прожила лише пару місяців. Бездітне подружжя оформило над нею опіку, жаліло дівчинку й намагалося дати їй якомога більше, хоча самі були небагаті. За те, що вони так швидко забрали її з незатишного сирітського закладу, Оксана залишалася їм вдячна.

Після школи вона самостійно вступила до інституту на бюджетне місце, вибравши факультет, не надто популярний серед абітурієнтів. На третьому курсі вже почала заробляти. Саме набувало поширення дистанційне навчання, і тепер не треба було витрачати дорогоцінний час на дорогу в інший кінець міста. Навіть швидке заміжжя не завадило Оксані отримати диплом, але після цього вона залишилася вдома.

Ведення господарства було для неї знайомою справою. Прийомна мати, Раїса, все життя працювала хатньою робітницею в заможних людей і навчила доньку необхідних премудростей. Клієнтів їй знаходило спеціалізоване агентство. Хазяйновита Раїса зібрала ціле віяло добрих рекомендацій, була затребувана й ніколи не соромилася своєї роботи. Іноді Оксана допомагала їй, і господарі зазвичай не заперечували. Тож майбутня господиня власного будинку багато чого навчилася ще до шлюбу.

Андрієві, вічно зайнятому справами, подобалося надвечір повертатися в тепле гніздечко, де все блищало й смачно пахло. Оксана чудово давала раду хатнім обов’язкам. Тільки невдовзі ця сімейна милота видалася чоловікові прісною. Він знову почав бувати в коханок, надовго їхати у справах, а іноді лише прикриватися роботою.

Розлучатися з дружиною він не збирався. Оксана була зручна, як улюблена подушка, на якій особливо безтурботно спиться. До того ж питання про дітей Андрій вирішив одразу.

— Більше дітей я не хочу, — заявив він дружині. — Спадкоємці в мене вже є, і цього досить. Тобі доведеться прийняти те, що дитячих голосів у нашому домі не буде.

Оксану це тривожило. Їхня родина існувала ще недовго, а вже нагадувала стару: усе заздалегідь відомо, розписано як по нотах. Замість берегині домашнього вогнища вона стала вічною рабинею-прислужницею, а Андрій розпоряджався її долею. Що накаже, те й станеться. З підлеглим становищем Оксана змирилася швидко; вередувати, чекати подарунків чи витрачати чоловікові гроші так і не навчилася. Андрій навіть розповідав черговій коханці, що дружина в нього не від світу цього. Легкого смутку в Оксаниних очах він намагався не помічати…