Оксана звикла займатися домом, але слова чоловіка за столом змінили її

Для Андрія Бондаря вдалий прийом гостей неодмінно означав шашлики. Овочі, м’ясо, гриби, риба — на вогні й вугіллі він готував усе й цю частину застілля нікому не поступався. Справжній, брутальний чоловік, на його переконання, мав уміти нагодувати гостей власноруч. Розкішну печеру з усіма вигодами для родини він уже здобув; тепер залишалося подати одноплемінникам їжу богів. У майстерності барбекю Андрій не визнавав собі рівних серед знайомих. Утім, і в усьому іншому, як йому здавалося, вони помітно від нього відстали.

Ілюстрація — ШІ

Збирати товариство у своєму величезному заміському будинку він любив понад усе. Котедж у закритому селищі давав чимало приводів для гордості: тут про комфорт подбали до дрібниць, причому вигоди не закінчувалися за дверима власного житла. На великій спільній території екзотичні зарості сусідили з берізками, у ставку плавали рибки, а біля невеличкого озера був піщаний пляж. Басейни підігрівалися незалежно від погоди. Чисте повітря, затишок, продумоване облаштування — власникам вистачало спільних утіх, а кожен будинок при цьому зводили за особливим проєктом, і він не повторював сусіднього.

Будинком Андрій пишався охочіше, ніж згадував, звідки взялися гроші на таке життя. Сам він не створив ні статків, ні нинішнього становища: усе почалося з батька, який піднявся на фінансовий Олімп у дев’яності роки. Під час офіційної приватизації той із дивовижним чуттям вибирав землю, яку можна було купити за безцінь. Тоді ще ніхто не збирався прокладати через ці ділянки велику трасу чи затівати поблизу важливе будівництво. Але через десяток років грошові крихти, посіяні в землю, дали врожай приголомшливого розмаху.

Синові дісталися спадщина й можливість продовжити розпочате. Андрій підхопив батькову естафету: торгував землею, примножуючи власний добробут. Навіть ділянка, на якій виросло це котеджне селище, раніше належала родині Бондарів. Тепер тут стояли будинки, не схожі один на одного, й Андрій жив в одному з них.

Нинішній шлюб був для нього другим. Із першою дружиною він розлучився давно, а сина й доньку бачив рідко. Грошові подачки з панського плеча здавалися йому цілком достатньою турботою: отримуючи їх, діти, на його думку, не мали почуватися покинутими. Колишня дружина й діти його недолюблювали, як, утім, партнери у справах і підлеглі. Андрія це не зачіпало. Тепер поруч із ним була Оксана — тиха, мирна, невинна. Не дружина, а скарб.

Завдяки їй у котеджі не залишалося ані порошинки, а в розмовах не виникало жодного приводу для сварки. Готувала Оксана чудово. Чоловіків одяг завжди був випраний, випрасуваний, речі поєднувалися зі смаком. Особливо Андрія дивували краватки: дружина вміла вибрати саме ту, яка пасувала до ділового костюма. Увесь образ бездоганно вдягненої людини отримував останній, точний акорд.

Познайомилися вони зовсім інакше — зі зіпсованого костюма. На конкурсі краси Андрій поважно засідав у журі, виступаючи водночас меценатом і спонсором. Оксана допомагала організаторам. Зі своєю симпатичною зовнішністю вона могла б і сама стати зірочкою серед учасниць, які демонстрували обличчя й фігури, але того дня була на підхваті.

Підносячи Андрієві чашку кави, вона послизнулася. Напій потрапив на дорогу тканину, а дівчина з жаху стала біла, як крейда. Чашка залишалася в тремтячих руках, кава й далі лилася на костюм; Оксана наче заціпеніла й нічого не могла зробити. Бондар глянув на розгублену помічницю й поблажливо розсміявся.

— Не хвилюйтеся так, — заспокоїв він організаторів. — У мене вдома знайдеться й інший костюм. Цей аж ніяк не останній.

Андрієві тоді було трохи за сорок. Після розлучення минуло вже кілька років, і його влаштовувало життя з коханками, які постійно змінювалися. Однак Оксана не була схожа на жодну з них. Гроші залишали її щиро байдужою, подарунки не викликали звичного захвату. Вона нічого не просила, про вимоги не було й мови. Така незвична скромність вразила його.

У день конкурсу він вирішив заспокоїти дівчину широким жестом: після закінчення заходу майже силоміць повіз її вечеряти до ресторану. Андрій надягнув маску добряка, старанно вправлявся в милосерді. Він поводився як дресирувальник, але ретельно приховував це за усмішкою, чарівністю й удаваним розумінням.

За ресторанним столом Оксана знову розгубилася. Іноземні назви в меню не допомагали їй вибрати їжу, і вона довірила замовлення Андрієві, зовсім не намагаючись отримати найвигадливішу страву. Куплені ним троянди стояли поруч із дорогим шампанським, яке дівчина ледь пригубила. Вона не вдавала скромницю й не намагалася справити враження. Хижакові не хотілося розтискати жадібні лапи й випускати таку пташку…