Оксана несподівано приїхала на дачу до подруги, але побачила там машину чоловіка

Понад тридцять років Іра й Оксана залишалися найкращими подругами. Почалася ця дружба ще у школі, хоча новенька Оксаночка спершу Ірі не сподобалася: охайна, гладенько зачесана, з величезними зеленими очима — мабуть, задавака. Однак за цією зовнішністю виявилася тиха, скромна дівчинка, якій важко було зійтися з однокласниками. Іра взялася їй допомагати, опікувалася нею, і невдовзі ближчих одна за одну в них не було.

Сварок за всі ці роки майже не траплялося. Лише одного разу, ще в юності, дружба обірвалася: Іра відвела в Оксани Максима. Дурістю свій вчинок вона тоді зовсім не вважала. Навпаки, пишалася, що такий красень обрав її, та ще кого — Оксану!

З віком подруга ставала дедалі вродливішою й наче не помічала цього. Натомість Іра бачила, як задивляються на неї хлопці, і від заздрощів у неї часом аж щелепи зводило. Із Максимом стриматися не вдалося. Такий уже він був гарний, що Іру не зупинила навіть справжня закоханість Оксани. Вона виправдовувала себе тим, що в подруги таких хлопців попереду ще скільки завгодно, а їй самій подібний шанс випав один раз.

Дізнавшись про те, що сталося, Оксаночка відразу відвернулася від Максима. Ірі, втім, її перемога щастя теж не принесла: він ще трохи походив до неї, а потім зник. Майже пів року дівчата не розмовляли, аж поки Іра сама не прийшла просити вибачення. Вона плакала Оксані на плечі, і та не витримала — серце знову відкрилося старій дружбі.

— Клянуся тобі, більше жоден чоловік нас не розлучить, — обіцяла Іра.

— І я тобі це обіцяю, — відповіла Оксана.

Довгий час обіцянка залишалася непорушною. Першою вийшла заміж Іра. Денис, її обранець, був вродливим і цікавим, але через півтора року їхній шлюб закінчився скандальним розлученням. Оксана із сімейним життям не поспішала. На час її весілля, яке відгуляли, коли їй виповнилося двадцять вісім років, у Іри вже тріщав по швах другий шлюб.

Вибір подруги збентежив Іру. Віктор був таким звичайним, що дівчата із зовнішністю Оксани зазвичай проходили повз таких чоловіків. Працював електромонтером на заводі, як і його батько: той усе життя провів за сірим бетонним парканом того самого підприємства.

— Оксано, ти при своєму розумі? — прошепотіла Іра, підсівши на весіллі до нареченої. — Подивися на свекра. Через двадцять років твій Віктор буде точнісінько таким самим. Невже нікого кращого не знайшлося?

Оксана подивилася на танцмайданчик. Батько нареченого намагався вальсувати з дружиною, і виходило в нього незграбно. Наречена пирснула зі сміху, а потім щасливо зітхнула.

— Зате у Віктора нікого, крім мене, немає. Він любить лише мене.

Через дванадцять років Оксана, як і раніше, не сумнівалася у своєму щасті. У них із Віктором росло двоє дітей — Дар’я й Роман; між їхніми народженнями минув один рік і два місяці. Сім’я жила у старій, але просторій квартирі, що належала батькам Віктора. Коли ті купили собі будинок ближче до природи, квартиру залишили синові, Оксані та дітям. Для них це був звичний дім, у якому вистачало місця всій родині.

Віктор не змінив професії, лише перейшов на приватне підприємство. Оксана стала старшою бухгалтеркою в компанії, куди прийшла відразу після інституту. Нічого незвичайного в їхньому житті не було; саме таке звичайне життя й робило її щасливою.

У Іри все складалося інакше. У її житті були дорогі автомобілі, поїздки до найекзотичніших куточків світу, речі, про які Оксана навіть не думала. Але щасливою Іра себе не почувалася жодного разу. Розлучившись із другим чоловіком, вона якийсь час жила сама, намагалася будувати кар’єру й народила дитину, пояснюючи, що зробила це для себе. Насправді ж поряд просто не виявилося відповідного чоловіка.

— Не виходити ж за якогось сантехніка. Або за електрика, як твій, — казала вона Оксані.

Ілюстрація — ШІ

Коли Ірі перевалило за тридцять п’ять, самотність раптом почала її лякати. На обличчі з’явилися ранні зморшки, косметика вже не могла приховати наближення старості. Їй було страшно, що молодість минає, а вона так і не встигла взяти від життя все.

— Ірочко, яка ще старість! — заперечувала Оксана, слухаючи ці скарги. — У нас зараз усе тільки починається.

— Знову кіно надивилася? — Іра тоскно дивилася на її усмішку.

— До чого тут кіно? Я сама це відчуваю…