Ніка була впевнена у вірності чоловіка, але їй порадили перевірити його телефон

Ніка непомітно вдивлялася в обличчя зустрічних жінок. Молоденькі дівчата й старші пані, безтурботні спокусниці й ті, кого домашні турботи наче залишили зі втомленим обличчям, — усі вони були різні. Та вона шукала серед них схожих на себе: впевнених і в собі, і в чоловікові поруч. Їй хотілося зрозуміти, чи багато на світі по-справжньому щасливих жінок, яким байдуже на заздрісні погляди й мерзенний шепіт за спиною.

До чужих пересудів у Ніки давно виробився імунітет. Вона знала: чимало знайомих заздрять її шлюбу, а дехто готовий і відверту брехню вигадати, аби тільки завдати їй болю. Та похитнути її віру в чоловіка їм було не до снаги. А от жінок, яким чоловіки не зраджують, вона чомусь уявляла насилу. Сьогодні, принаймні, майже не зустріла таких: читала в поглядах перехожих утому, невпевненість, часом навіть страх перед життям. Утім, можливо, читала хибно.

П’ятнадцять років тому, коли Ніка вийшла заміж за Вітю, дивувалися всі — від родичів і подруг до колег. Йому, спортивному, брутальному хлопцеві, який розбив чимало жіночих сердець, пророкували зовсім іншу наречену. Сірій мишці, якою вважали її, поруч із таким завидним нареченим належало почуватися незатишно. Та в шлюбі саме вона виявилася королевою — єдиною й коханою. Віктор доводив це всі прожиті разом роки.

За тим, що інші називали брутальністю, Ніка бачила надійність. Його грубуваті жарти когось смішили, а їй було зрозуміло: жартувати він до пуття не вміє, зате хоче, щоб довкола було радісно й легко. От і не обходиться без своїх незграбних дотепів. Ніхто не розумів його так добре, як дружина, і Віктор це цінував.

До салону залишалося недалеко. Ніка йшла не поспішаючи, у чудовому настрої: вранці чоловік вручив їй п’ятдесят тисяч і наказав витратити все на себе. Завтра вони святкували п’ятнадцятиріччя весілля. Віктор уже запросив її на вечерю й замовив столик у найдорожчому міському ресторані. Така щедрість була несподіваною — цілих п’ятдесят тисяч на салон краси!

Зазвичай ніяких надмірностей вони собі не дозволяли. Зарплата виконроба у Віктора була непогана, Ніка теж приносила гроші в дім, тож на життя вистачало. Проте бібліотекарський заробіток залишався скромним. Міняти роботу вона не збиралася: надто вже її любила. Ощадливо розпоряджаючись домашніми грошима, Ніка примудрялася майже щороку вибиратися з чоловіком і сином-підлітком у відпустку. То подорожували країною, то їхали за кордон, до теплого моря.

Звичний лад порушився близько двох місяців тому. Галина Сергіївна давно скаржилася на коліна: лікарі призначали їй то одне лікування, то інше, але полегшення так і не наставало. Після чергового обстеження родині повідомили, що суглоби зношені й без їхньої заміни вже не обійтися. Кожен крок завдавав літній жінці болю, і Ніці було нестерпно на це дивитися.

— Можна прооперуватися безкоштовно, — пояснив лікар. — Тільки черга підійде більш як через рік. Якщо у вас є заощадження, чекати не доведеться: зробимо терміново. Але вартість — понад пів мільйона.

Ніка наполягала: треба негайно брати кредит і оплачувати операцію. Віктор був проти. Боргів він завжди остерігався — станься з ним щось, розплачуватися довелося б родині, а з зарплатою дружини це було б майже непосильним завданням.

— Знайду додаткову роботу, — заявив він. — Однієї буде замало — візьмуся за дві. Постараюся якнайшвидше зібрати мамі на операцію.

Ілюстрація — ШІ

Уже через два дні підробіток знайшовся. Усе склалося навіть підозріло швидко й вдало, та подробиць Ніка не почула. За словами чоловіка, йому пощастило потрапити до солідної фірми, що виконувала доручення багатих і дуже багатих диваків. Платили там щедро, втомлювався він не надто, хоча сама робота була брудна й неприємна. Більше Віктор нічого не пояснював, і Ніка спершу стривожилася: надто вже дивно звучала така знахідка.

Ніка злякалася й почала розпитувати, що ж це за дивні доручення. Вітя відповів усміхаючись:

— Ти ж мене знаєш. Залетить у вікно комашка — я не можу її прихлопнути, ловлю й випускаю. А який із мене грабіжник? З моєю незграбністю й моїми габаритами ані кишеню непомітно не почистиш, ані сейф. Тож нічого кримінального там немає.

Це її заспокоїло. Далі розпитувати чоловіка вона не стала, тим більше що приблизно за два місяці він приніс із підробітку вже понад триста тисяч. Казав, іще місяць — і потрібна сума збереться…