На весіллі доньки Світлана приховала заповіт, боячись за її шлюб, але подарунок Максима змусив її шукати відповіді в минулому

Жінку звали тітка Віра. Перш ніж відповісти, вона довго мене розглядала.

— Гончарів? Пам'ятаю, звісно, — протягнула вона. — Та хто ж у нас Колю з Тьомою не знав! Близнюки, а вдачею зовсім різні. Коля гордий був, упертий, слова з нього не витягнеш. Артемко — душа навстіж, свій хлопець. Де він, там і сміх, усі дівки за ним з розуму сходили.

Близнюки. Від цього слова серце забилося швидше: ось звідки така схожість на фотографії. Я заговорила, намагаючись утримати голос рівним:

— А що з ними було далі? Микола — мій батько. Молодим поїхав звідси й більше не повертався.

— Тяжко в них усе склалося, доню, — тітка Віра зітхнула, і її обличчя спохмурніло. — Обидва в Інну закохалися. Кращої за неї дівчини в селі не було. Вона Тьому покохала, за його легкість, за веселу вдачу. Коля з цим так і не змирився. Любив же без пам'яті, тільки мовчав, як завжди. Артемко з Інною одружилися, через рік у них хлопчик народився, Ромком назвали. Тоді біда й сталася.

Вона перервала розповідь і взялася витирати руки об фартух.

— Тітко Віро, будь ласка, не мовчіть. Розкажіть, — попросила я, майже благаючи.

— Із сейфа нашого голови колгоспу зникли великі гроші, — продовжила вона, стишивши голос. — Артемко тоді бухгалтером був. Ключі лише у двох були: у голови та в нього. От на нього відразу й подумали. Він божився: не брав! А обшукали дім — під мостинами частина грошей лежить. Звідки вони там узялися, ніхто не знав. Артемко кричав, що підкинули. Таке ж міг зробити той, хто до хати ходив. Брат…

Мене обдало внутрішнім холодом.

— Микола, — прошепотіла я.

— Ніхто свічки не тримав, доню, — кивнула тітка Віра. — Тільки Коля того дня до них заходив. І вже він міг знати, яка мостина рипить. Артемка судили, дали п'ять років, відправили до колонії. А через рік прийшов папір: загинув під час втечі. Інна з маленьким Ромком сама лишилася, страшенно побивалася. Коля ще з місяць тут крутився, усе до неї підступав, допомогу пропонував. Тільки їй і дивитися на нього було несила. Прогнала. Він подався до міста, відтоді його тут ніхто не бачив. А Інна за пару років зовсім зламалася. Хлопчика матері залишила, сама далеко на заробітки поїхала. Там і зникла. Потім бабуся померла. Куди Ромка самого подінеш? Забрали до міського дитбудинку. Дали материне прізвище, щоб ніхто його не пов'язував із батьком-злочинцем…