Капітан літака вийшов до пасажирів і попросив уваги

— Новенький! — щебетали на танцях дівчата.

Ілюстрація — ШІ

Андрій іще ні з ким тут не зійшовся: після сільськогосподарського училища його направили в село на практику механізатором. Приїхав — і залишився. Сільське життя виявилося веселішим за міське.

— Я ж чую, як ви там шепочетеся! — голосно озвався він.

Одна дівчина підійшла ближче.

— Навіщо до нас приїхав?

— Ваш колгосп на ноги ставити, — пожартував Андрій.

— Ясно. Бачили ми таких.

Вона відвернулася, пішла до подруг і скривилася. Тут перед Андрієм постав кремезний хлопець.

— Ти Андрій?

— Вгадав.

Вони міцно потисли один одному руки. Незнайомець назвався Віктором, сином голови.

— Батько тебе прислав? — здогадався Андрій.

— Так. Звелів розважити гостя, щоб не нудьгував на самоті. Тільки тобі, бачу, й без мене весело, — Віктор показав на дівчат.

— А ту як звати? — Андрій кивнув услід недавній співрозмовниці.

— Лариску, чи що?

— Мабуть, її.

Дівчина йому сподобалася. Щойно заграла повільна музика, Андрій підійшов до неї з церемонною ввічливістю:

— Дозвольте запросити вас на танець?

— Спробуй.

Вона ніяковіла, та перед подругами хотілося покрасуватися. Вони вийшли на середину й закружляли під музику.

— Віктор сказав, ти Лариса, — промовив Андрій їй на вухо.

— Так. А тебе як звати?

— Андрій. Буду у вас комбайнами займатися.

— Добре.

Після танцю Андрій провів Ларису туди, де чекали її подруги. Так між ними й зав'язалася дружба. Наступного дня вони побачилися вже в полі: він був на комбайні, вона працювала вилами. Роботи вистачало всім, проте ніхто не нарікав. У селі вміли працювати не покладаючи рук, але вміли й відпочивати так, щоб життя не здавалося суцільною тяжкістю.

Коли голова викликав Андрія до себе, той не розумів, що могло статися: за собою помилок не знав.

— Борисе Петровичу, ви хотіли мене бачити? — спитав він, убігши до кабінету.

— Хотів, хотів, — голова підвівся назустріч.

— Щось сталося?

— У нас усе добре. Навіть не знаю, чим заслужив такого механізатора!

— Та що ви, я свою роботу роблю.

— Не скромничай. Літо майже минуло, а техніка жодного разу не підвела! Нічого не стукає, не ламається, усе на ходу.

Борис Петрович узявся обіймати його.

— За машиною постійно стежити треба. Їй догляд потрібен, як людині…