Оксана несподівано приїхала на дачу до подруги, але побачила там машину чоловіка

Оксана мовчки м’яла серветку в руках.

— Можливо, Денисе. Не знаю. Вона тебе любила. Мабуть, сильніше, ніж будь-кого іншого.

— Любила, а власного начальника все одно намагалася звабити. Уже будучи моєю дружиною.

— Зачекай, як це? Мені вона нічого такого не розповідала.

— Ще б вона розповідала. Він здавався їй куди перспективнішим за мене, тільки затія з його підкоренням із тріском провалилася. Напевно, неприємно було згадувати. Тепер ти знаєш, чому ми розійшлися. Я не хотів жити й гадати, з ким застану дружину наступного разу.

— Пробач, Денисе, — прошепотіла Оксана. — Іра казала, що ви весь час сварилися й тому розлучилися.

— Не вибачайся. Я давно це забув. Та й тоді не надто страждав — радше радів, що вчасно зрозумів, з ким одружився. От і не поспішав знову заводити сім’ю. Тому я сьогодні тут, із тобою.

Лише тепер Оксана почала вірити, що Денис говорить серйозно. Невже вона й справді могла викликати в ньому такі почуття? У свої сорок із лишком Денис мав такий вигляд, що міг би одружитися й із двадцятирічною. Вони мали б гарний вигляд разом. Навіть тут, у кафе, жінки крадькома поглядали на нього, і від цього Оксані було ще важче повірити в серйозність його слів.

Оксана ж не вважала себе королевою, здатною підкорювати таких чоловіків. Тому його пропозиція ніяк не вкладалася в голові.

— Денисе, давай більше не будемо про це, — попросила вона майже благально.

Він усміхнувся, ніби вловив зміну в її настрої, і подивився їй у вічі.

— Може, скупаймося?

— Де, у міській річці? — розвеселилася Оксана.

— Ображаєш. Я тут виріс. Знаю такі заповідні місця, які тобі й не снилися.

Денис добивався її кохання цілих пів року. Оксані знадобилося рівно стільки часу, щоб повірити: її ще можна любити, і щоб самій знову покохати. Денис дотримав даного слова й зумів заприятелювати з Дар’єю та Романом.

Навіть переїзд до столиці діти сприйняли легше, ніж боялася Оксана. З Денисом вони розписалися в рідному місті й від’їжджали вже чоловіком і дружиною.

Звідки Іра дізналася про це весілля, Оксана так і не зрозуміла. Але перед самим від’їздом колишня подруга з’явилася до неї додому й влаштувала скандал.

— Навмисне, так? Ти все навмисне зробила? — кричала вона. — Так вирішила зі мною поквитатися? Ти ж знала, що тільки Дениса я по-справжньому любила!

Іра ридала й сипала на Оксану всіма образами, які спадали їй на думку. Та слухала мовчки. Ні заперечувати, ні виправдовуватися не хотілося. На думку Оксани, Іра не заслуговувала на пояснення.

Коли крик трохи вщух, Оксана сказала:

— Я не збиралася тобі мститися. Навіть думки такої не було. Але якщо нагорі розпорядилися саме так, значить, тепер ми квити. І винна в цьому ти сама, Іро.

Оксані щиро було шкода колишню подругу. Але втішати її, виправдовуватися перед нею й витирати їй сльози вона більше не збиралася. Попереду було нове життя, яке поки що трохи лякало Оксану. І вступала вона в це життя з чистим сумлінням, а з чистим сумлінням будь-яке починання буває світлим.