Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Зовсім інша річ — віз дядька Гриші. Перед літніми канікулами або відразу після них, коли дороги ще не розвезло, він під’їжджав до шкільного подвір’я. Усі діти з Липоріччя гуртом сідали на колоди дерев’яного кузова. Інші учні проводжали їх заздрісними поглядами.

— Сидіть спокійно, дітки, без штовханини й бешкетування. Домовилися? Не слухатиметеся — більше катати не буду, — попереджав дядько Гриша й, натягнувши віжки, потихеньку поганяв кобилу.

Тепер же тривали канікули. Повертатися думками до школи не хотілося, зате ніщо не заважало мріяти про майбутнє щасливе життя. Досхочу наплескавшись, подружки вибралися на берег і перевели подих.

— Може, ще по одному запливу — і підемо? — запропонувала Іра.

Замість відповіді Таня кивнула й кинулася назад у ставок. Іра побігла слідом. Коли вони пірнули, намагаючись дотягнутися руками до дна, риби метнулися в різні боки.

Підібравши після купання сукні з трави, дівчатка попрямували до села. По обидва боки вузенької стежки стояла висока трава.

— А чоловіка ти собі якого уявляєш? — раптом спитала Таня.

Від несподіванки Іра зупинилася. Трохи подумавши, вона знизала плечима.

— Навіть не знаю… Напевно, високого, красивого, з чорним волоссям. Як Максимко Коваль з дев’ятого «Б».

— Максимка? Та він же трієчник!

— Ти про зовнішність спитала, я й відповіла. Навіщо мені відмінник, коли я сама на п’ятірки вчуся?

— Усе-таки краще такого самого обирати. Ну, хоча б Костика Сороку.

— Костика? Фу! — Іра скривилася. — Він в окулярах, волосся весь час брудне, зовсім за собою не стежить. Такого чоловіка мені не треба. Забирай собі.

— А мені жоден не потрібен! — гукнула Таня й, щойно вони вийшли із заростей на дорогу, чимдуж припустила вперед.

— Тоді й мені не потрібен! — відгукнулася Іра, кидаючись наздоганяти.

Біля хвіртки Таниного будинку обидві зупинилися, захекані.

— Усе-таки перша я, — всміхнулася Таня.

— Зате у воді я тебе обганяю, — похвалилася Іра.

— Ще треба перевірити! Обжену я тебе.

— Не вийде. Хочеш, завтра влаштуємо заплив наввипередки?

— Давай! Ну, до завтра?

— Ага, до завтра.

Таня зайшла у хвіртку, а Іра пішла далі вузьким тротуаром. У першому провулку вона звернула ліворуч.

Свій випускний дівчата святкували в Яснобережжі, але жителі Липоріччя вирішили окремо привітати місцевих хлопців і дівчат та влаштували в клубі танці. Приходити могли всі, хто хотів порадіти за випускників. Старші поважно зайняли лавки біля входу й уздовж стін зали. У центрі під запальну музику веселилися вчорашні школярі, втягуючи в танці друзів.

Із ними танцювали й ті, хто закінчив школу рік-два тому: згадували власний випускний. А діти, яким восени ще належало повертатися за парти, позирали на старших із заздрістю.

— Максимко приїхав! Ще й друзів привіз! — передавали залою.

Іра з Танею обернулися. Компанію, що ввійшла на танцмайданчик, очолював Максимко Коваль. Він випустився на три роки раніше за них і поїхав до міста, до будівельного технікуму. У Яснобереженській школі його пам’ятали як найвродливішого учня, хоча старанністю він не вирізнявся.

Тепер Максим виглядав ще краще. Юнацькі прищі зникли, плечі роздалися, у погляді з’явилася впевненість. Таня відчула хвилювання: із сьомого класу, як і багато інших дівчат, вона мріяла, щоб він помітив саме її.

Та у школі Максим зустрічався з однокласницею Ларисою. Решта учениць тихо її ненавиділи. Після їхнього випуску говорили, ніби весілля вже не за горами, а потім з’ясувалося, що Максим знайшов у місті іншу дівчину й із Ларисою розійшовся.

Лариса жила в Яснобережжі. Подруги не зустрічалися з нею й не знали, як вона пережила зраду нареченого. Таня потай злорадствувала: отже, і цій красунчик не дістався. На міську фіфу вона не сердилася — із міськими їй усе одно було не зрівнятися.

Поява Максима стала для випускниць Липоріччя найкращим подарунком. Дівчата підходили вітатися, стріляли очима. Він привітно відповідав і знайомив їх зі своїми друзями. Таня опинилася серед перших.

— Привіт!

— Танюхо, привіт! Оце ти виросла! — Максим узяв її за руку й покрутив. — Красуня, все при тобі. Не надумала заміж виходити?

За два останні шкільні роки Таня й справді покращала. Колишня незграбна, квадратна постать змінилася жіночними вигинами. Вона помітила, як уважно Максим її оглянув, і потупилася…