Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

— Поки що ніхто не запропонував.

— Запропонують, тут я не сумніваюся, — розсміявся він. — Хлопці, знайомтеся: Таня, чудова дівчина з нашого села. А це Юрко, Пашко й ще один Юрко.

До них підійшла інша гарненька дівчина, і Тані довелося відступити вбік. Далеко вона не відходила: хай хлопці пам’ятають, що вона тут.

Ірина, втомившись танцювати, сиділа на лавці зі школярами й весело розмовляла. Метушня навколо приїжджої компанії її не цікавила. Таня підсіла поруч.

— Чому до Максимка не підійшла? Хоч би привіталася.

— Не тягне щось. Подивися, як усі навколо нього крутяться. Дивитися неприємно. Наче свято влаштували йому, а не нам.

Ірина відвернулася до хлопців і знову заговорила про те, що вони збираються робити на літніх канікулах.

Музика обірвалася, а після паузи в залі залунав вальс.

— Оголошується білий танець! Кавалерів обирають дами! — сказав ведучий.

Дівчата юрбою кинулися до Максима та його приятелів. Ірина ж підвелася з лавки й вийшла з клубу. Таня провела її поглядом і вирішила, що подруга навмисне йде, аби нікого не запрошувати.

Та незабаром Ірина повернулася, ведучи під руку дядька Гришу. Того самого, чиї поїздки возом стільки радості приносили школярам. Таня не сподівалася побачити її з таким кавалером.

Спочатку старий ніяково всміхався й тримав випускницю за руку, а потім захопився танцем. Виявилося, вальсувати він умів цілком непогано. З останніми звуками музики дядько Гриша поцілував Ірині руку, почервонів і знову вийшов на подвір’я.

— Це що зараз було? — підійшла Таня.

— Що тебе дивує? Поки ви домагалися уваги Максимка, я запросила дядька Гришу. Мені є за що йому дякувати: він і допомагав нам, і був добрий.

— Скажи ще, що ти в нього закохана! — хихикнула Таня.

— Звісно, ні! — обурилася Ірина. — Хотіла його потішити. А того, кого покохаю, сама на танець не кликатиму. Нехай він мене запрошує. Не захоче — значить, не доля, — вона знизала плечима. — Пихатий мені ні до чого.

Наближалася одинадцята вечора, надворі густішали літні сутінки. Ведучий оголосив останній танець, і після нього гості почали розходитися.

— Дівчата, можна вас провести? — Максим підійшов до подруг.

— Можна, проводь, — кокетливо кивнула Таня.

Увесь вечір вона намагалася триматися біля його компанії, сподіваючись, що він обере її. І тепер їй здалося, ніби все вдалося.

— Тільки кого з нас? — спитала вона грайливим тоном.

— А ви хіба не в один бік ідете? — всміхнувся Максим. — Чи я помиляюся?

— Ні, не помиляєшся. Тоді ходімо. А друзі твої де?

— Пішли інших дівчат проводжати, — він махнув рукою.

Вони втрьох рушили узбіччям. Подруги розповідали смішні історії про навчання й іспити, говорили про свої подальші плани. Утім, майже всю розмову вела Таня. Ірина здебільшого мовчала, відповідаючи лише тоді, коли Максим звертався безпосередньо до неї.

Дійшовши до свого будинку, Ірина ввічливо подякувала йому за те, що провів, попрощалася з Танею та пішла.

— Вона завжди так мало говорить? — спитав Максим, дивлячись їй услід.

— Базікою її не назвеш, — засміялася Таня. — А ти надовго до нас? Може, завтра до ставка прийдеш?

До Таниного дому вони йшли, обговорюючи плани на завтра.

Уранці наступного дня батьки Ірини разом із Катею вирушили до міста на базар. За господарством залишили наглядати старшу доньку.

— Скоро поїдеш, то хоч перед від’їздом допоможи, — розпорядилася мати. — Нагодуй курей, перевір яйця. Ще хотіла доручити тобі прополоти морквяну грядку, та що зробиш під таким дощем? Гаразд, із бур’янами потім сама впораюся.

Дощ лив щосили, гуляти Ірина не пішла. Сіла за комп’ютер і взялася за навчальний план медичного училища, куди збиралася вступати.

Близько п’ятої вечора у вікно, що виходило на вулицю, постукали.

— Іро! — пролунав чоловічий голос.

Вона визирнула. Біля будинку стояв Максим, промоклий наскрізь.

— Ти навіщо прийшов?

— Думав, покличу тебе погуляти, — він знизав плечима.

— У такий дощ? На тобі сухого місця немає, а він усе ллє й ллє. Краще б удома залишився.

— Залишився б із задоволенням. Тільки там повна хата. Із учора святкують мій приїзд. Уже краще тут мокнути…