Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

На дерев’яному помості, піднятому над Липоріченським ставком, сиділи дві дванадцятирічні подружки. Бовтаючи ногами, Іра й Таня ховалися від літньої спеки в тіні великої ялини. Угорі, на тлі блакитного неба, ледь ворушилося листя, та вода залишалася безвітряною. Над нею снували бабки, а внизу металися коричневі риби.

Поміст з’явився ще навесні: дядько Гриша сколотив його разом із сином Віктором. Той привозив до батька на літо своїх близнюків, і дівчатка, звісно, знали обох хлопчаків — у Липоріччі всі були знайомі. За навчальний рік близнюки підросли й тепер надували щоки з таким поважним виглядом, наче звання другокласника давало їм особливі права.

Іра з Танею поблажливо посміювалися з них, без бажання образити. Самі вони вже рідко носилися селом усією ватагою, розганяючи курей, що спокійно гуляли вздовж дороги. Удвох було цікавіше: можна було поговорити про те, що молодшим поки й на думку не спадало.

— Як ти хочеш жити, коли станеш дорослою? — спитала Таня.

— Добре-е, — відгукнулася світловолоса Іра з ластовинням на обличчі, відкидаючись на дошки. Вона заклала руки за голову й стала дивитися на хмари, що пропливали. — Хочу великий будинок. У дворі газон, квіти, дерева… Тільки грядок не буде! Не можу я їх терпіти.

Уявивши свій будинок, дівчинка всміхнулася.

— І діти будуть: донька й син, — провадила Іра. — Хоча ні, навпаки — спочатку син, потім донька. Я ж увесь час хотіла старшого брата, а в мене тільки маленька Катька.

Катя була молодша за Іру на сім років — різниця більша за половину Іриного віку. З появою сестри дівчинці стало здаватися, що батьки люблять її вже не так сильно. Зате побільшало хатніх справ, які їй доручали. Варто було заперечити, як батько чи мати нагадували: вона повинна подавати сестричці приклад. Від цих слів ставало прикро. Іра хотіла не бути старшою, а мати свого старшого брата, як у Тані.

— Не погоджуся, — Таня похитала головою. — Хай краще донька першою народиться. А то вийде ще один бовдур на кшталт мого Петька. Батько про нього каже: «Природа на ньому відпочила». Старший-то старший, а міркує гірше за мене, та й у школі самі двійки.

Таня теж лягла на спину поруч із подругою.

— Мені б велику квартиру, тільки неодмінно в місті, — провадила Таня. — Ніякого села! Навкруги асфальт, електрика, високі будинки. А в мене холодильник і великий телевізор, щоб серіали дивитися. І плита замість цієї дурної печі. Втім, краще й плити не треба. Ненавиджу готувати.

— Зачекай, зовсім без плити? — Іра підвелася. — А обід? А вечеря? Як ти їх готуватимеш?

— Не збираюся я нічого готувати, — відповіла Таня, хитнувши головою.

— А якщо чоловік, діти?

— Та ну їх! І заміж не хочу, і дітей мені не треба. У нас батьки вічно сваряться. То Петько винен, то я, а то й без жодної причини. Батя вип’є, прийде додому — отоді лагідний. Усіх обіймає, цілує, любить. А мати його ганяє: знову напився, скільки це може тривати, допомоги від тебе немає. Я вже краще з п’яним, зате добрим побуду. Тверезий він злий, усе йому не так, лається, ще й потиличника дістанеш. Душа в нього випити просить. Даси чарочку — і відразу сама доброта.

— Не знаю… — замислилася Іра. — Самій же набридне. Спершу робота, потім підеш погуляти, а далі що? Я хочу сім’ю, як у кіно. Чоловік заробляє, я з дітьми вдома. І щоб разом кудись їздили. До зоопарку, наприклад. Або на море.

— На море! От уже розмріялася! — розреготалася Таня й зіскочила з помосту в ставок. На Іру полетів фонтан бризок. — Ось тобі твоє море! Стрибай до мене!

Іра встала, обтрусилася й розбіглася дошками до самого краю. Витягнула руки над головою — і стрибнула. Таня дивилася на її струнку, витягнуту в струну постать із захватом, до якого відразу домішалася заздрість. Їй самій так гарно не виглядати, скільки не старайся: усі в її родині були невисокі, кремезні.

У навчальні дні дівчаток возив автобус із Липоріччя до сусіднього Яснобережжя, де збудували нову школу. Уранці треба було прийти на зупинку, а назад можна було дістатися тим самим автобусом або з сусідами, які приїжджали машинами по своїх дітей. Щоправда, поїздка в машині дітей мало цікавила…