Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

Обдурити багату дівчину вони задумали пару років тому. Тільки підхожої ніяк не вдавалося знайти. Потім Іра побачила інтерв’ю Павла Бондаря, в якому він розповідав про сім’ю. Відшукати його доньку виявилося неважко. Самотня, далеко не красуня, звикла жити скромно — Тетяна їм підходила ідеально. Знайомство з Артемом випадковістю не було.

Він почав наполегливо залицятися, вдаючи щире кохання, і легко закрутив їй голову. Вона соромилася батьківських статків і приховувала їх, чим лише допомагала спільникам. Вони розраховували обібрати багату дурепу після весілля, скористатися батьковими зв’язками, видертися вище, а потім розлучитися й жити розкошуючи.

Якби Оксана не стривожилася, усе могло б удатися. Вона розуміла, що своїм розслідуванням розбиває доньці серце, але правду вважала важливішою. Та й довго горювати Тетяна, мабуть, не стане. Дізнатися, що тебе обманювали, боляче; значно гірше було б дізнатися про це надто пізно.

Через пів року в Оксани народилася дівчинка. Назвали її Софією. Помилка УЗД, що обіцяло сина, анітрохи не затьмарила Павлового щастя: він не спускав малу з рук. Тетяна теж охоче няньчила молодшу сестру, хоча часом матері ввижався смуток у її очах.

Одного разу старша донька влетіла до квартири, сяючи від радості, й гепнулася на стіл.

— Мамо, я, здається, закохалася!

— Знову? — здригнулася Оксана. — Тільки не кажи, що знову заміж зібралася.

— Та ні ж! — розсміялася Тетяна. — Більше я такої дурниці не зроблю.

— Ну, слава богу. Утім, я завжди можу провести нове розслідування й розігнати мисливців за нашими грішми.

— Перестань, — почервоніла донька. — Тут усе інакше.

— І кому цього разу пощастило? — примружилася Оксана.

— Костею його звати, ми разом навчаємося. Йому мої… тобто ваші гроші точно не потрібні. Його батько за кордоном живе, акціями якогось холдингу володіє. По-моєму, вони набагато багатші за нас. Але Костику на статки начхати. Він із батьком майже не розмовляє: той не хоче, щоб він ставав журналістом. А ще Костик написав три книжки, і доволі успішні. Одну я тобі принесла. Поки що про стосунки говорити зарано, але мені хочеться, щоб у нас склалося. Сьогодні він запросив мене на побачення — так мило ніяковів. Зазвичай ми на парах разом сидимо, він і про моє весілля, яке не відбулося, знає. Я думала, ми друзі, з ним легко. А тепер виявилося, що між нами щось є. Він про мене все знає, і сам зі мною багатьом ділиться.

— Я рада, моя хороша. — Оксана обійняла її. — І рада, що після Артема ти в собі не замкнулася, дивишся вперед. Радій життю, тільки нікуди не поспішай. Сподіваюся, твій Костя виявиться гідною людиною.

— Я теж, — усміхнулася Тетяна.

Через місяць вона привела нового хлопця до батьків. Скромний Костянтин виявився цікавим співрозмовником і відразу порозумівся з Павлом. Софію він брав на руки обережно, з трепетом, і щебетав їй щось вигаданою мовою.

Тетяна сміялася, Костянтин червонів від збентеження, а Оксана немов дивилася на себе й чоловіка двадцять років тому. Вона тоді так само реготала, він червонів і несміливо поглядав на неї. Книжка юнака вразила Оксану, а тепер у його очах вона бачила те рідкісне почуття, про яке мріє багато хто і яке дістається небагатьом.

— А таки добре пише, — сказала вона чоловікові після того, як Костя пішов.

Вони залишилися вдвох. Тетяна заколисувала сестричку в дитячій — мабуть, ділилася секретами з малечею, яка ще нічого не могла зрозуміти.

— Я теж прочитав, — кивнув Павло. — Костя мені ще дві книжки обіцяв якось принести. Талант у хлопця є. І внутрішня міць відчувається, хоч у нас він поки що й ніяковіє. Скромність йому не шкодить, звісно. Тільки як журналістом працювати збирається, не збагну. Писав би й далі, у нього такі можливості.

— Як гадаєш, у них із Тетянкою складеться? — усміхнулася Оксана.

— Дай боже. Ти помітила, як він на неї дивиться? Ніби в цілому світі більше нічого немає. Я на тебе так само дивився першого дня. І тепер дивлюся. Тільки тепер у мене ще Тетяна й Софія є — три кохані жінки, дорожчих за яких нічого не знайти.

— І Тетяні з ним добре, я ж бачу, — сказала Оксана. — Не намагається здаватися кимось іншим, регоче як ненормальна. Навіть коли блузку соусом забруднила, не зніяковіла. Напевно, кохання таке і є: поруч із людиною можна залишатися собою й радіти кожній секунді.

Павло обійняв Оксану й міцно пригорнув до себе. Вони довго стояли біля вікна, спостерігаючи за потоком машин унизу. Говорити більше не хотілося: і так усе було зрозуміло. Вони мали одне одного, і цілий світ кружляв довкола заради їхнього щастя.