Налаштувати текст⌄
Оксана Іванівна стривожено схопила телефон і почала кликати сина. Олексій щось робив у саду.
— Олексійку, куди ти запропастився? Дружина народжує! Треба мерщій до лікарні!
Олексій посадив Тетяну й матір на заднє сидіння, сів за кермо й поїхав до найближчої лікарні.
— Я знаю, яке ім’я дам доньці! — раптом вигукнула Тетяна, міцно стиснувши руку свекрухи.
— Що, Тетянко? Ти зараз про це не думай. Дихай, як учили.
— Та дихаю я, — засміялася Тетяна крізь сльози. — Оксано Іванівно, усе буде добре. І вам мені є за що окремо подякувати. Ім’я доньки мені ваш Микола сам назвав, особисто. Тільки я не відразу зрозуміла. Оленою назву.
— Оленою? — здивувалася Оксана Іванівна. — Так просто?
— Не так уже й просто.
Тетяна подивилася у вікно. У небі, яке починало темніти, відкрився просвіт, обрисами схожий на ангельські крила. На мить їй привиділося обличчя Миколи Степановича серед перистих хмар. Він підморгнув їй і тієї ж миті зник.
* Ілюстрації до історії створені за допомогою штучного інтелекту.
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Які почуття залишила ця історія?
Коментар публікується одразу після автоматичної перевірки. Не додавайте посилання, рекламу, погрози чи особисті дані. Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою, саму адресу не зберігаємо й не показуємо.
Завантажуємо коментарі…