Незнайомець попросив зробити ляльку, схожу на його доньку

Спорожніла дорожня аптечка лежала з напіврозстебнутою блискавкою — ніби винувато всміхалася, уже нічим не здатна допомогти. Таня випила кілька таблеток, але пульсація в голові не вщухала. Тиск наростав, і їй здавалося, що череп ось-ось трісне. Від цього болю вона готова була лізти на стіну.

Ілюстрація — ШІ

— Та скільки ж можна! — майже завила вона, глянувши на годинник.

Почалася четверта година. Ранку чи ночі — Таня ніколи до пуття не розуміла, де одне переходить в інше. Зараз різниця й поготів не мала значення: за вікном була глупа ніч. На стійці реєстрації готелю їй люб’язно дали ще одну таблетку, проте користі від неї виявилося не більше, ніж від власних. Цілодобова аптека була в чорта на болоті. Навіть думка про те, щоб кудись їхати, була нестерпною.

Залишалася надія на прохолоду. Таня вийшла на балкон: може, нічне повітря хоч трохи послабить мігрень. Ішов дощ, і це здалося їй дивним після нестерпної спеки й задухи, що панували лише кілька годин тому. Вона жадібно вдихнула. В очах одразу потемніло, ноги перестали тримати, і Таня повільно осіла на підлогу.

Спиною вона притулилася до потинькованої стіни й довго не розплющувала очей. Гулка пульсація потроху стихала. Крізь тонкий шовковий халат проймав холод, але Таня намагалася не зважати на нього. Зараз важливішим було інше: голова нарешті перестала боліти.

Праворуч, біля самого вуха, почувся шелест. Таня повільно підняла повіки. Великий нічний метелик — а може, метелик-мотилець — кружляв біля настінного світильника й раз у раз ударявся об скляний плафон. Таня провела його поглядом і подумки всміхнулася: точнісінько як я.

Збоку здавалося, що її життя вдалося. Красива жінка, успіх, шлюб, якому можна позаздрити, хороша робота. Тільки за цією жалюгідною маскою ховалося зовсім інше. Улюблена справа забирала всі сили й ставала приводом для чергового скандалу. Ляльки приносили добрі гроші, а чоловік усе одно кривився: іграшечки. Краще б свою дитину народила й нею займалася.

Але вона не могла виносити дитину. Уже два викидні поспіль — на скільки ще вистачить сил і нервів переживати таке? Олексієві погано, а їй, виходить, добре? Ніби втрата малюка стосувалася тільки його, а вона залишалася до цього байдужою. Таня й сама ледве давала собі раду, у неї не було сил знову проходити крізь усе це. Добре хоч Оксана Іванівна її не мучить. Після останнього викидня Таня ще до пуття не оговталася. Щойно виписали з лікарні — і замість перепочинку вдома на неї чекав новий скандал. Олексійко одразу заходився звинувачувати її. З його слів виходило, що вона сама винна у втраті: ночами не спить, займається своїми порцеляновими формами, дихає хімікатами. Він говорив про роботу так, ніби цього пояснення було досить і більше нічого з’ясовувати не треба. А Таня не вважала себе винною. Їй і без його докорів доводилося переживати смерть другої дитини.

Таня знала свої матеріали краще за будь-кого. Нічого шкідливого в її роботі не було, причина полягала в іншому, але Олексій навіть лікарів не хотів слухати. І все ж навантаження, мабуть, варто було зменшити. Зробити перерву, з’їздити до санаторію, підлікувати тіло й нерви, а вже потім повертатися до думок про вагітність. Свекруха пропонувала відпочинок у знайомої на морі. Якщо чоловік відмовиться, Таня поїде сама. Нехай сердиться — його постійне невдоволення їй набридло.

Вона втомилася, як цей метелик, битися об скло, сподіваючись, що за ним щастя. Може, їй справді потрібна дитина, може, її покликання — материнство, а не кар’єра? Тоді й стосунки з Олексієм напевне стали б кращими. Але намагатися склеїти дітьми шлюб, який тріщить по швах, — мабуть, найбільша жіноча помилка. З дитиною виявиться ще більше проблем. Таня остаточно заплуталася.

Починати однаково з чогось треба: інакше мігрені зведуть її в могилу. У п’ятницю, коли повернеться, вона скасує замовлення, до яких ще не взялася. Поверне передоплату. Нових поки не братиме.

Тепер ім’я Тетяни Андріївни Бондар знали по всій країні, а почалося все в юності, з фотографії розкішної ляльки в закордонному виданні. Мініатюрна копія людини заворожила її. Порцеляновими ляльками тоді займалися нечисленні майстри: дорога, складна справа, у якій на одну роботу могли піти місяці. Але Таня змалку добре малювала, любила ліпити й вирішила спробувати.

Основи виготовлення шарнірних ляльок вона швидко опанувала за відео в інтернеті. Купила те обладнання й матеріали, на які вистачило грошей, і взялася за свій перший шедевр. Три місяці майже не спала — ентузіазм не дозволяв зупинитися. Ступні, кисті, обличчя доводилося переробляти незліченну кількість разів. Звички здаватися в Тані не було…