Ніка була впевнена у вірності чоловіка, але їй порадили перевірити його телефон

Щовечора Віктор мився під душем на будівництві й, не заїжджаючи додому, вирушав за адресою нового роботодавця. Там переодягався: для кожного вечірнього доручення потрібна була своя форма, після чого виконував замовлення. Іноді робота затягувалася до першої, а то й до другої години ночі — доки не закінчить, піти було не можна. Використовували його сповна, та й грошей не шкодували. Якби не основна робота, на операцію він уже заробив би.

У фірмі вмовляли піти з будівництва. Запевняли, що в нього талант саме до їхніх доручень; за додатковий час обіцяли платити значно більше, а з досвідом ще підвищити заробіток. Віктор, проте, серйозно до цього заняття не ставився. Пустощі, а не чоловіча справа. Якось так і зізнався дружині:

— Раніше не повірив би, що на такому можна підробляти. Це все для багатіїв. У них забаганок вистачає, а ти потім розгрібай те, що вони накоїли, й виправляй.

— Вікторе, ти там нічим не ризикуєш? — запитала Ніка, подаючи йому пізню вечерю. — Розкажи хоча б коротко, чим ти займаєшся.

— Жодного ризику, — всміхнувся він. — Звільнюся й розкажу. Раніше не хочу: ще розчаруєшся в мені.

Отже, до операції Галини Сергіївни про нову роботу чоловіка Ніка так нічого й не дізнається. З цими думками вона дісталася салону, піднялася сходами красивої будівлі й увійшла досередини.

За дверима наче починався інший світ. Зовні залишилися пил, спека й шум; тут ледь чутно лунала легка музика, а безшумний кондиціонер наповнював приміщення прохолодою. Приємне повітря огортало тіло, думки заспокоювалися. У дзеркалах множилися дорогі інтер’єри, доглянуті обличчя майстринь і відвідувачок, усе сяяло чистотою. Ніка любила це місце: після вулиці воно налаштовувало на свято, легкість і радість життя.

Вона зручно вмостилася за затишним столиком своєї манікюрниці. Сорокарічна Оксана задоволено оглянула її, очі радісно блиснули.

— Дочекалася я тебе! Майже три тижні не бачилися, а в мене новин накопичилося — не переповісти.

Ніка ледь усміхнулася. За майже сім років вона звикла: без цікавої історії від Оксани не підеш. Слухала вона завжди уважно, але відвертих розмов про себе не допускала. Надто часто героїнями цих історій виявлялися клієнтки, які виливали душу за манікюром чи педикюром. Ніці зовсім не хотілося, щоб після її відходу Оксана із запалом переповідала комусь уже її власне життя. Балакучості вона не любила, зате майстринею Оксана була чудовою. Заради гарного манікюру доводилося терпіти її непривабливі розповіді про чужі таємниці.

— Судячи з твого вигляду, ти приготувала для мене таємницю століття, — злегка насмішкувато зауважила Ніка. — Не помилилася?

— Саме так! — нетерпляче відгукнулася Оксана, надавши голосу таємничості. — До мене сьогодні сама Бєлова приходила. Ти ж її знаєш?

— Хто ж її не знає. Дружина великого міського чиновника, епатажна пані. То на телебаченні про неї говорять, то в пресі пишуть. Здається, у неї ще невеликий бізнес.

Оксана вже вправно працювала над її нігтями. Новини були з перших уст: усе манікюрниці розповіла сама Бєлова.

— Дивуєш ти мене, Ніко, — з явним осудом мовила вона. — Другорядне помічаєш, а те, що важливе, пропускаєш повз очі.

— Ти про що? — здивувалася Ніка.

— Про те, що бізнес у неї для прикриття. Задуми ж сягають куди далі. Годину тому вона тут таке розповідала — зі стільця впадеш! Ти ж її бачила: ні обличчям, ні фігурою не вдалася, та й розумом не блищить, — провадила Оксана, понизивши голос. — Зате хватка залізна. За Бєлова вона пішла через його дядька-олігарха. А після весілля з’ясувалося, що чоловік із батьками давно з ним розсварилися вщент і роками не спілкуються.

Довіряти Оксані власні секрети Ніка не стала б, але сумніватися в її відомостях підстав не було. Вивідувати інформацію та вміла, і її розповіді зазвичай виявлялися правдою.

— Чула щось подібне, — усміхнулася Ніка. — Тільки Бєлова мене не цікавить. Краще допоможи вибрати колір нігтів.

Оксана пропустила прохання повз вуха. Нахилилася до неї ближче й заговорила ще тихіше:

— Два роки тому вона вирішила: раз чоловік із багатим дядечком так і не помирився, треба розлучатися й шукати іншого, з грошима. І сьогодні оголосила, що знайшла. Такий цікавий коханець, справжній мачо!

— Що ж, залишається за неї порадіти, — усміхаючись, відповіла Ніка. — Чоловіка її тільки шкода. На мою думку, він порядна, відповідальна людина. Хоча сам винен: треба було думати, кого за дружину обирав…