Ніка була впевнена у вірності чоловіка, але їй порадили перевірити його телефон

Цілу хвилину вони мовчали. Ніці здавалося, наче манікюрниця збирається щось сказати, але ніяк не наважується. Для Оксани, завжди такої балакучої й упевненої, це було незвично.

— А вдома в тебе що? — нарешті запитала вона, пильно дивлячись на Ніку. — Як чоловік, син?

— Усе добре. Щоправда, влітку залишимося без відпустки: на операцію свекрусі треба багато грошей. Зараз тільки про це й думаємо.

Відповідь явно розчарувала Оксану, і вона знову заговорила про Бєлову:

— Поки вона сиділа в мене, до неї коханець заїжджав. Який же гарний! Тут усі на нього задивилися — і майстрині, і клієнтки. Коли йшов, деякі навіть до вікон кинулися, щоб краще роздивитися. Телефон їй привіз: вона його в готелі залишила, де вони провели цю ніч. Бєлова була в захваті, що він так сподобався нашим жінкам. Після його відходу ще цілу годину розписувала, як чудово вони разом проводять час.

— Оксано, не ображайся, але мені про неї нецікаво, — усміхнулася Ніка. — Краще покажи нові лаки, якщо привезли. Мені б щось незвичайне.

Манікюрниця випустила її пальці, з невдоволеним виглядом відкинулася в кріслі й примружила красиві очі.

— Як же важко до тебе достукатися, Ніко, — процідила вона крижаним голосом. — Я вже двадцять хвилин про Бєлову говорю. Ти думаєш, без причини? Є в мене підстава, раз кажу.

— Оксаночко, нехай вона зраджує чоловікові з ким завгодно. Мені важливо, що мій вірний мені, — все так само усміхаючись, відповіла Ніка. — Він не зраджував мені раніше, не зраджує зараз і ніколи не стане. Я це знаю. А чужі люди дорослі, голови на плечах мають. Нехай самі вирішують, що їм робити.

Усмішка зникла з обличчя Оксани. Розчарування змінилося байдужістю, голос став іще холоднішим.

— Ну, справа твоя. Тільки даремно вважаєш, що чоловік не може змінитися. Даринку, мою клієнтку, пам’ятаєш? Чоловік її все життя обожнював. Такого кохання я більше ні в кого не бачила, а прожили вони майже двадцять років. Учора вона сиділа на манікюрі й плакала. Застала його на їхній дачі з молодою коханкою. Почала з’ясовувати — виявилося, вони вже два роки разом.

— Не може бути! — вихопилося в Ніки.

Дарину з чоловіком вона добре знала. Завжди ставила їх поряд зі своєю родиною: така сама ідеальна пара, як вони з Віктором. Почуте приголомшило її, і вперше їй стало страшно вже за власний шлюб.

Оксана наче вловила цю зміну й заговорила повчально:

— Нікусю, вірити чоловікові можна, тільки не треба заплющувати очі. Усі вони зраджують дружинам. Головне — вчасно помітити й прибрати розлучницю, поки не пізно. Заглянь цими днями в його телефон. І не дивуйся, якщо знайдеш дещо цікаве. Даринка ось згаяла мить: чоловік до тієї жінки звик, тепер спробуй їх розлучити.

Побачивши, як похнюпилася клієнтка, Оксана поспішно повернулася до лаків. Розповіла, що нового надійшло, і порадила червоний гель. На цьому розмови про Дарину й Бєлову закінчилися; того дня до них більше не поверталися.

Через півтори години Ніка вийшла на вулицю з красивими, яскраво нафарбованими нігтями. Тут і згадалася порада про телефон. Знову стало тривожно. Балакуча Оксана знала разюче багато: відомості з найрізноманітніших джерел наче самі стікалися до неї і майже завжди були достовірними. Невже ця проноза щось вивідала й про Віктора? Звідки вона могла дізнатися? Думка про те, що чоловік усе-таки їй зраджує, налякала Ніку.

Від самої лише такої думки ставало страшно. Ніка намагалася відігнати підозри, але ті накочувалися дедалі сильніше. За п’ятнадцять років шлюбу чоловік жодного разу не дав їй приводу сумніватися. Навпаки, вона відчувала, як із роками його любов лише міцнішала.

Сумніви в неї були лише на самому початку, коли вони познайомилися, приблизно за пів року до весілля. Їй тоді виповнилося двадцять, йому — двадцять сім. І тієї пори Віктор нічим не заслужив недовіри. Зате спільні знайомі багато про нього говорили: такого статного, особливого чоловіка важко було не помітити.

Першу зустріч Ніка пам’ятала добре. До літньої сесії лишалося небагато часу, і навіть до невеличкого кафе, де домовилася зустрітися з подругою, вона прийшла з товстим підручником. Сиділа в простій ситцевій сукні, пила чай із тістечком, захоплено читала. Там Віктор її й побачив…