Оксана прийшла на зустріч випускників у старому одязі, але здивування однокласників перервала поява охорони

Оксана мала вигляд зрілої, впевненої в собі, успішної — і неймовірно вродливої жінки. За столом із нею сидів чоловік, теж вродливий; Роман не міг цього не визнати. Вони були так захоплені одне одним, що нікого довкола не помічали. Романові вдалося почути лише окремі уривки розмови.

— Два роки… Як швидко минули, навіть не помітили.

— Випадковості не випадкові. Через двадцять років доля мала знову звести нас саме так. Ти в тому самому светрі, але очі вже не ті, що раніше: вони світяться. Кохана, ти щаслива.

— Розкажи мені хтось заздалегідь, що так буває, я б не повірила. Небо тебе врятувало й подарувало мені. А воно ніколи не зраджує.

У їхніх розмовах про небо Роман нічого не зрозумів. Зате власний програш відчув виразно. Ганяючись за новизною відчуттів, грузнучи в інтрижках, він усе проґавив.

За сучасною інсталяцією, що прикрашала ресторан, він сховався й терпляче чекав, поки Оксана підведеться з-за столу, щоб освіжитися. Коли вона пішла до туалету, Роман рушив за нею тінню. Йому конче треба було дещо запитати; без відповіді він, здавалося, збожеволіє.

У маленькому коридорі вони зіткнулися. Оксана одразу впізнала його й мимоволі відступила вбік, без жодних явних емоцій. Роман начепив найчарівнішу зі своїх усмішок і пішов у наступ.

— Оце так зустріч! Давно ж ми не бачилися, дружинонько. Час надолужити.

Вона не знітилася. На подив Романа, на її обличчі не з’явилося нічого, крім байдужості. Їй явно хотілося якнайшвидше позбутися його й повернутися до чоловіка за столом.

— Романе, годі блазнювати. Ти міг би вже подорослішати й тверезо поглянути на те, що відбувається.

Він кинувся до неї й зашипів:

— Оксано, я тебе побачив — і голову втратив. Ти стала зовсім іншою. Ходімо звідси зараз же, втечімо вдвох. Тільки ми з тобою.

Оксана мовчала, знову дивуючись собі колишній. Ця людина колись була її величезним коханням, а після зради — її горем і болем. Химерно змінювалася доля: посилала біди й перешкоди, але не залишала вказівників, на що варто витратити душу, а що виявиться порожнім і недовгим.

Вона гидливо відсунула Романа двома пальцями й заговорила крізь зуби:

— Який же ти жалюгідний. І все-таки я тобі вдячна. Якби не ті страждання, я б не замкнулася на стільки років і нічого б не досягла. Але важливіше інше: я навчилася відрізняти справжнє щастя від солодкої підробки, від рожевих барв і брехливої карамелі. Ближче ніж на метр до мене більше не підходь. Наступного разу вдарю, і наслідки мене не зупинять.

Тепер, сидячи в барі, Роман згадував це приниження. Не міг зрозуміти, як його колишня дружина, раніше така лагідна й поступлива, дозволила собі подібне.

Вийшов він добряче напідпитку. Про таксі з тверезим водієм навіть не подумав: хотілося драйву, екстриму, адреналіну. Він розраховував, що машина й швидкість допоможуть скинути напруження.

Випадковості не випадкові. Коли гелікоптер сів посеред безнадійного затору на кільцевій дорозі, Оксанка майже не здивувалася. Потерпілого в заплутаній аварії вона впізнала одразу. Роман потрапив у біду сам і покалічив людей поруч.

Оксана надала першу допомогу всім потерпілим. Роман гарячково хапався за її руки й благав:

— Мене забери! Ти повинна забрати звідси мене. Я знаю, у тебе зв’язки є!

Життю Романа його травми не загрожували. Переломів було кілька, але для Оксани, звиклої до куди тяжчих випадків, це були майже дрібниці. В автомобілі, у який він врізався, перебував молодий хлопець у тяжкому стані. На його порятунок залишалися хвилини.

Поправивши медичну маску, Оксана кивнула фельдшерові:

— Забираємо хлопчиська. Веземо, як зазвичай, до лікарні.

Напарник подивився їй в очі.

— Там же ваш колишній чоловік. Йому теж зараз погано.

— Ти знаєш мене понад десять років. Думаєш, я відступлю від своїх правил і стану користуватися становищем коштом пацієнта, якому допомога справді потрібна негайно? Небо мені цієї зради не пробачить. Воно нас прийняло й допомагає нам. А моєму колишньому чоловікові допоможе інша бригада. Давай, колего, часу на розмови в нас немає.

З нош Роман бачив, як закрутилися лопаті. Оксана впевнено піднялася в кабіну, притримуючи крапельницю, яку вже поставили молодому хлопцеві.

Ці спритні красуні-машини, що злітають у небо, потрібні не лише багатим. Слова «Ваш гелікоптер готовий» аж ніяк не перетворюють жінку на принцесу маленького власного королівства. Вони говорять про жінку, яка багато чого досягла в житті, а її найбільше багатство — життя, які вдалося врятувати.