Оксана звикла займатися домом, але слова чоловіка за столом змінили її

Вона знала лише про свою перемогу й була щаслива. Підкилимні ігри організаторів залишалися від неї прихованими. Не знала вона й того, що майбутній господар зовсім не був міською знаменитістю, як їй обіцяли. Тут Тетяна вже розпорядилася за власним задумом: вибрала саме дім Гончара, розраховуючи здійснити свою затію, але посвячувати в це переможницю не стала.

Згодом, удома, Степан повернувся до питання, яке його непокоїло.

— Тетянко, а якщо ми все зіпсуємо? Посилаємо до Михайлика в хатні робітниці заміжню жінку. Така затія цілком може закінчитися провалом. Та й руйнувати чужу сім’ю заради нашого експерименту ми не маємо права.

Переконати Тетянку після ухваленого рішення було майже неможливо. На сумніви чоловіка в неї знайшлося стільки доводів, що відступати вона не збиралася.

— Раїса в мене давно працює, а її дочку я знаю з юності. Ми всім агентством радили матері відмовити дівчинку від заміжжя з Бондарем. Розрахунок у цьому шлюбі був надто явним. Я ні на йоту не повірила, що він закоханий у таку молоденьку красуню. Йому потрібна була гарненька служниця — її він і отримав. Про те, як вони живуть, в оточенні Андрія Бондаря давно всі знають. Пам’ятаєш, що люблять повторювати коханки: «Дружина не стіна, її можна посунути»? Так от, мені хочеться посунути саме його. А ще краще — засунути куди подалі цього неприємного типа.

Степан знав дружину надто добре, щоб продовжувати суперечку. Якщо Тетяна за щось бралася, зупинити її вже не вдавалося; особистого досвіду щодо цього в нього вистачало. Він здався, щиро сподіваючись, що вона розуміє, що робить.

Обіцяні два тижні минули, і переможниці теоретичного відбору вручили адресу Михайла Михайловича Гончара. Ніхто з учасників затії не знав, що чекає на них далі. Як то кажуть, на все воля Божа.

Андрій, дізнавшись ім’я майбутнього господаря дружини, перешкоджати їй не посмів. Подробиць служби Гончара він не знав, але чуття підказувало: людина серйозна. А Оксана так прагнула дійти до остаточної перемоги, що чоловікові залишалося змиритися. Час іще розставить усе на свої місця, розраховував він.

Бондар був упевнений: у його тихоні не вистачить характеру довго прислужувати такій суворій людині. Повернеться додому приниженою, а може, й ображеною обставинами. От тоді він пригадає їй зухвалу витівку й покарає. Поки ж з’явився зручний привід вирушити з коханкою на курорт на пару тижнів. Оксана сама заварила цю кашу — нехай сама й розсьорбує.

У Михайла перспектива прийняти хатню робітницю на три випробувальні місяці захвату не викликала. Про дружні підступи він не здогадувався й бурчав, що дає раду побуту без сторонньої допомоги, а особливих вимог до їжі в нього немає. Але вмовляння Тетяни, яку він давно знав і поважав, вивергалися, наче вулкан: зупинити їх було неможливо.

Коли вона нарешті з’явилася на порозі разом із переможницею, шляху до відступу вже не залишилося. Михайло відступив убік, пропускаючи молоду незнайомку. Маленька пигалиця, схожа на скуйовдженого, але гарненького горобчика, — і ця пташка збирається давати раду його дому? Він устиг засумніватися в її силах і подумати, як би все не скінчилося для неї конфузом.

Оксана прочитала іронію в його погляді, але не знітилася. Власний чоловік у неї був не мед; до чужих примх вона давно звикла. Утім, Гончар влаштовувати виставу не став. На запитання про те, що приготувати на вечерю, відповів коротко й різко:

— На кухні є холодильник. Подивіться, що в ньому, і вирішуйте самі. У їжі я не гурман.

Потім він мовчки поїхав. Лекції дозволяли хоча б на певний час залишити цю авантюру позаду. Роздратований подарунком друзів, Михайло Михайлович уже шкодував про свою згоду. Він був людиною вихованою й вважав за розумне поки поїхати читати лекції: може, за час його відсутності все в домі якось вирішиться саме собою.

Він звик дивитися всередину себе набагато частіше, ніж на довколишніх, і ділити з кимось самотність не збирався. Труднощів не боявся, однак розраховував, що чемпіонка покрутиться, спробує — і втече. Хіба що грошовий приз для неї важливіший за все й змусить триматися до кінця. Сам він за подібних обставин не здався б: честь треба захищати. Але жінки, думав Михайло, влаштовані інакше.

Повернутися до колишнього укладу здавалося нескладним. У крайньому разі він зуміє швидко прогнати це явище жіночої статі. На Степанка він трохи сердився: удружив старий бойовий товариш. Варто й йому придумати щось у відплату…