Оксана звикла займатися домом, але слова чоловіка за столом змінили її

Надвечір утома взяла своє. Після поранення слабкість усе ще навідувалася до Михайла, і впоратися з нею не вдавалося. Зате звичне холостяцьке лігво зустріло його незвичним поєднанням: запахи смаженого м’яса, кави й ванілі, музика, протяги. В усіх кімнатах були відчинені вікна. Оксана облаштувалася тут так вільно, ніби жила у власному домі, і це його здивувало.

На кухню він увійшов безшумно. З’являтися наче нізвідки Михайло вмів досконало. До телевізора дістався за два кроки й зменшив гучність до мінімуму; концерт притих. Тільки після цього він поглянув на помічницю.

— Чим годуватимете?

— Вівсянка, сер, — усміхнулася Оксана й дзвінко розсміялася. — Вибачте, це жарт. Сьогодні свинина з грибами, пюре й легкий салат — помідори з огірками. Пити можна журавлинний морс. Але мені розповіли, що ви цілий день п’єте каву, тож кава теж готова. І булочки до неї я спекла.

Вона раптом ступила до нього з несподіваною довірливістю й продовжила:

— Я намагаюся здаватися сміливішою, ніж є. Насправді мені ніяково, от я й захищаюся таким чином. Мені б не хотілося домагатися перемоги на практичному етапі непослухом чи зухвалістю. Не сприймайте це так, будь ласка. Вибачте мені.

Перед цією безпосередністю та щирістю відважний воїн Гончар спасував. Відповідати колючістю на колючість не став: сів за стіл і мовчки взявся до їжі. Хоч би як він ставився до витівки друзів, одного заперечити не міг — пахло в домі божественно.

Наступний ранок приготував йому новий сюрприз. До підвальної кімнати для прання Михайло спустився зняти показники водоміра: стежити за всім самостійно й вчасно він звик давно. Але раніше за лічильник побачив сушарку, а на її перекладинах — розвішану білизну. Ще тільки цього в його оселі бракувало! Він трохи очманів і подумки пообіцяв Степанові з Тетяною прочухана за їхні безглузді фантазії.

Їхати на роботу вже було час, а кухня знову манила запахами — яєчня з беконом, пиріжки з капустою. За сніданком Михайло про всяк випадок мовчав. Його фортеця, його чоловіча броня не повинні дати тріщину. На запитання про вечерю він буркнув щось нерозбірливе.

Оксану це не збило з пантелику. Байдужі відповіді чоловіка давно привчили її не розраховувати на інше ставлення. Коли Гончар поїхав, вона набрала Андрія. Одразу зв’язатися з ним не вдалося, але через деякий час він передзвонив. Крізь звуки на задньому плані Оксані наче почувся морський прибій; вона запитала, чи не біля моря він.

— У кожного свої задоволення, люба, — відповів Андрій, не ухиляючись. — Невеличка відпустка зі мною тобі виявилася непотрібною: вибрала швабру й ополоник. Тому я поїхав розвіятися сам. Ти ж теж по-своєму розважаєшся.

Оксана завершила дзвінок. Невеличка відпустка… За два роки подружнього життя вони взагалі нікуди не їздили разом. Навіть весільної подорожі не було. Андрій нічого не пропонував, а вона не наважувалася попросити, пояснюючи його мовчання справами: зайнятий, поки йому не до поїздок.

Тепер їй було дивно вільно. Повертатися додому не хотілося. Майже безмовна оселя Гончара почала здаватися затишною гаванню, де можна сховатися від усього на світі. Тут Оксана змогла визнати те, від чого раніше намагалася відволіктися хатніми клопотами: шлюб із Бондарем був великою помилкою.

Вона й раніше не кохала його. Сподівалася, що звикнеться — полюбиться, але кохання не з’явилося. Вона приховувала це від нього, намагалася компенсувати домашнім затишком, а тепер дедалі частіше думала: досить обманювати і себе, і чоловіка.

Оксана сподівалася витримати випробування й повернутися переможницею. Конкурсні гроші дозволять почати життя з чистого аркуша. Тільки спершу вона поїде в круїз — вона ж теж людина, а не лише сумирна, поступлива прислуга. Заради цього варто було старатися всі три місяці. Нехай робота в чужому домі дасть їй карт-бланш на щасливішу долю; на цей кін вона була готова поставити все.

Те, що відбувалося, нагадувало незвичайний сон — не страшний, радше незвичний. Сам Михайло поки не викликав ні симпатії, ні неприязні. Високий, спортивний, міцний чоловік із густим хвилястим волоссям, непроникним поглядом і гарно окресленим ротом. Дивлячись на його повні губи, Оксана згадала прочитане десь твердження: чоловіки з великими губами не бувають злими. Утім, його вдача зараз мало її цікавила. Вона поставила мету й збиралася досягати її всіма способами…