Оксана звикла займатися домом, але слова чоловіка за столом змінили її

На вечерю в кухні готувався домашній наваристий борщ із часником і кропом — їжа зовсім не для ревних прихильників здорового способу життя. Аромати розходилися по всьому дому. Повернувшись, Михайло знову трохи розгубився й почав застерігати себе: піддаватися смачній провокації не можна. Усе це підступи хитрої Тетяни й зрадника Степанка! Повірили, що до чоловічого серця пробираються через шлунок, і підсунули йому дівчину з талантом шеф-кухаря мішленівського ресторану.

Але борщ кликав здатися кулінарній феї, яка до того ж пекла до чаю млинці з м’ясом. Гончар слухняно пішов за власним носом. А може, річ була в дитинстві, коли дерева ще здавалися великими й мамин борщ заганяв його з вулиці додому — добряче поїсти перед новими пригодами. Може, майстерність Оксани тут була й ні до чого.

Поїв він із явним задоволенням. Навіть приготоване зауваження про сушіння білизни де попало передумав озвучувати. Пральня тепер її володіння; командувати на чужій території не варто.

Він уже збирався сховатися з кухні в кабінеті, коли його наздогнала знайома біда. Напади завжди починалися несподівано. Поранена спина з пошкодженими нервовими закінченнями завдавала такого нестерпного болю, що часом він майже втрачав самовладання й кричав. Свідків у ці хвилини йому хотілося найменше.

На спині залишався потворний шрам, що нагадував дивну квітку. Михайло скорчився в кріслі й притиснув долоню до рота. У дверях з’явилася Оксана з тацею — вона принесла його улюблену каву. Побачивши господаря, одразу зрозуміла, що йому зле. Не стала ні метушитися, ні голосити, ні кидатися на допомогу без пуття.

— В аптечці є знеболювальне? Я вмію робити уколи, можете не сумніватися.

Михайло кивком указав на широке підвіконня. Там стояв великий пластиковий ящик із червоним хрестом. Оксана почала діставати ампули, викладати їх на стіл і показувати йому — мовчки, зосереджено. Він вибрав одну з упаковок.

— Зараз, ми впораємося, — тихо сказала вона, спокійно обійнявши його. — Я зроблю швидко.

Уколу він майже не відчув. Потім Оксана вправно допомогла йому підвестися й повела до шкіряного дивана. Коли тільки встигла — там уже лежали подушки й був розстелений плед. Зайвих запитань вона не ставила, лише дбайливо допомогла лягти.

Цього разу біль почав відступати раніше, ніж зазвичай. Михайло вдячно всміхнувся помічниці й звелів їй іти. Однак Оксана затялася.

— Ні, я побуду з вами. Навіть не сперечайтеся. Якщо напад повториться, я можу не почути з іншої кімнати. Так залишати вас не можна.

Тим часом на морському узбережжі Андрій прискіпливо розглядав свою супутницю. Оксана цій дівчині й у підметки не годилася, думав він, але чому ж, чорт забирай, йому раптом бракує тихої, слухняної дружини? Треба негайно зателефонувати, нагадати про себе. Та й відпустку час закінчувати: навіть фешенебельний курорт цього разу щось не тішив.

Дзвінок застав Оксану поруч із Михайлом, який після пережитого болю починав засинати. Вона заговорила пошепки. Чоловікові відповідала холодно, прагнучи якнайшвидше закінчити розмову.

— Чую тебе, так. Будь ласка, більше сюди не телефонуй. Повернешся — тоді й поговоримо про те, яке в нас із тобою спільне майбутнє.

Андрій був приголомшений. Покірна дружина раптом показала кігтики, повірила в себе, уявила бозна-що! Завтра ж він повернеться й покладе край її експерименту з роботою в чужому домі. Як вона взагалі сміє говорити з ним таким тоном? Нічого, він швидко поставить її на місце й нагадає, хто є хто.

Ні Андрій, ні Оксана не знали, який чудовий слух мав Михайло Михайлович. Він чув розмову, і холодність її відповідей чоловікові була йому приємна. Сам від себе цього не очікував: розлад у сім’ї власної служниці його потішив.

Через кілька днів Михайло прокинувся в кабінеті: стало зимно. Вікна, які Оксана знову навстіж відчинила за своєю звичкою, пропускали вітер, і той вільно гуляв кімнатою. Сніданок уже чекав на таці біля дивана, але самої помічниці не було ні видно, ні чути. З кухні теж не долинало ні звуку. Може, пішла по продукти до сусіднього супермаркету, а може, поралася з білизною в підвалі.

Без неї виявилося незвично самотньо. Лише тиждень Оксана жила тут — і встигла так наповнити собою дім, що тепер її відсутність відчувалася всюди. Михайло подумав про вчорашній напад: невже знову просиділа поруч до ранку? Після уколу він відключився, нічого не чув і не знав, коли вона пішла…