Бізнесмен допоміг жінці з дітьми, яку вигнав чоловік, але його донька виявилася не готовою прийняти їх у своєму домі

Пережити це ще раз він не хотів. Навіть не знав, чи зуміє витримати. За вікном скрипіла горобина, а він у темряві повертався думками до тієї поїздки. Простіше було їхати далі, не розвертати машину, не озиратися в заднє скло. Але він озирнувся. Тепер у квартирі знову було життя, і страх перед ним був таким сильним, що йому бракувало повітря.

У понеділок почалися причіпки. Оксана розпізнала їх одразу: вісім років поруч із Тарасом налаштували в ній точний внутрішній прилад. Він розрізняв роздратування, спрямоване на неї, і роздратування людини на щось усередині себе, якому та не могла знайти виходу. У Максима було друге.

Він провів пальцем по підвіконню, яке вона щойно витерла.

— Пил залишився.

— Бачу. Витру.

— Про скрипучу дошку в передпокої я говорив уже тричі.

— Один раз, — спокійно заперечила Оксана. — Я записала. Чекаю на інструмент, Микола має привезти.

Максим подивився на неї. По вилицях вона помітила, як він напружився. Він шукав іще чогось, до чого можна причепитися, і відсутність приводу сердила його ще дужче.

— Гаразд.

Він пішов до кабінету. Оксана повернулася до підвіконня й витерла його знову, хоча пилу на ньому давно не було.

У вівторок він поводився з нею так само холодно й бездоганно офіційно, як під час першого знайомства. Оксана Матвіївна, умови договору, робочі справи — цим тепер обмежувалося їхнє спілкування. Запрошенню до готової вечері й проханню вимити руки більше не було місця. Зникли й вечірні хвилини на кухні, коли можна було помовчати поруч.

Оксана перебирала недавні дні, намагаючись зрозуміти, у чому помилилася. У кабінеті, можливо, дозволила собі зайве. Потім вони їздили по паспорт: Максим бачив Тараса, колишню квартиру. Не виключено, що це зачепило щось його власне. Або Марина сказала йому щось.

Але так вона знову робила те, чого навчилася за вісім років: шукала в собі пояснення чужому відступу. Цю стару звичку вона ненавиділа. Оксана перестала розбирати власну провину й почала спостерігати за ним.

Працював Максим цими днями з особливим остервенінням. Уранці йшов раніше, вечорами затримувався, за їжею мовчав. Малюнки Іри залишалися без відгуку. Петрик кілька разів зазирав до кабінету запитати про книжки, але розмова не складалася. З Мариною батько бачився рідко; усе зводилося до коротких правильних фраз про школу, до похвали й завершального «гаразд».

Оксана точно знала: він тікає. Вона впізнавала цю втечу, бо сама колись рятувалася подібним чином, тільки йшла не з дому, а в себе. Ставала тихішою, меншою, непомітнішою. Способи різнилися, відбувалося те саме.

У четвер вона покликала Миколу на кухню. Не питаючи, чи хоче він чаю, поставила перед ним кухоль.

— Миколо, ви ж давно з ним працюєте.

— Вісім років. — Він подивився на чай, потім на неї. — Про Максима Леонідовича хочете поговорити?

— Так.

— Що саме хочете дізнатися?

— Що з ним відбувається.

Микола взяв кухоль і замислився. Оксана цінувала в ньому рідкісне вміння спершу подумати, потім говорити.

— Йому страшно, — сказав він нарешті.

— Чого він боїться?

— Що хороше скінчиться. — Микола поставив чай назад. — Якщо щось стає йому дорогим, він відходить подалі. Намагається не звикнути, щоб потім, як станеться біда, не так боляче було падати.

— Він вам це розповідав?

— Ні. Я вісім років на нього дивлюся. — Микола помовчав. — Після Олени Павлівни з Мариною було так само. Вона плакала, чекала батька, а він усе працював. Не тому, що не любив. Йому поруч було боляче: донька схожа на матір. Дивлячись на Марину, він бачив дружину й ішов.

Оксана обхопила свій кухоль обома руками.

— А сам він це розуміє?

— Головою, мабуть. Тільки голова й серце в нього давно розселилися по різних кімнатах і перестали розмовляти.

— Ви розумна людина, Миколо.

— Я з ним давно, ото й усе. А вам це навіщо: розібратися чи ухвалити рішення?

— Поки не знаю, — чесно відповіла Оксана.

У п’ятницю, поки Максим ще не повернувся, вона зібрала дітей у їхній кімнаті. За вікном темніло. Марина була в себе, у квартирі панувала тиша. Оксана, Петрик та Іра вмостилися втрьох на ліжку…