Іра намагалася поговорити з чоловіком про його вечірні зникнення, а потім вирішила перевірити його слова за допомогою радіоняні

Він склав протокол і викликав евакуатор. Машину Колі треба було відвезти на спеціальну стоянку.

— На дорозі я її залишити не можу, — пояснив інспектор. — Вам дозволити сісти за кермо теж не можу. Сам переганяти не буду. Тож іншого виходу немає. Знайдіть водія, який зможе вести вашу машину, і разом із ним приїжджайте по неї на спеціальну стоянку.

Коля згадав, що на вихідних збирався відвезти Таню до магазину. Тепер увечері на нього чекало нове з’ясування стосунків. А можливо, й великий скандал.

Після роботи він повернувся додому, змучений клопотами з машиною, і здивовано зупинився: квартира була порожня. Придивившись, Коля виявив, що зникла не лише Таня, а й її речі. На столі залишилася записка.

«Я помилилася, обравши тебе. Ти не дав мені того, на що я сподівалася. Більше я не хочу з тобою зустрічатися й сподіваюся, що цього не станеться. Степан мене пробачив. А я так скучила за сином».

Остання приписка змусила Колю згадати Богдашу. Увесь час, проведений із Танею, він намагався про нього не думати.

Тепер думки про дитину не полишали його. Він перебирав способи побачити сина. Можна було прийти до Іри, але ж вона попередила, що назад не пустить. Отже, зустріч слід було влаштувати так, щоб для неї вона здавалася випадковістю.

Одного вихідного самотність стала нестерпною, і Коля вийшов безцільно блукати містом. Ноги самі привели його до знайомого парку. Колись вони гуляли тут з Ірою, котили візочок, у якому спав їхній син.

Коля подумав, що може зустріти їх тут. Спочатку він пішов до дитячого майданчика неохоче, ніби ще вмовляв себе не йти. Потім кроки ставали дедалі швидшими.

— Богдашо, зачекай! Спочатку дівчинка, не лізь уперед!

Іра підійшла до дворічного сина й злегка притримала його. Пропустивши дівчинку, дозволила йому піднятися на маленький майданчик угорі гірки.

Богдаша сів, розсміявся й скотився вниз. Там його підхопив чоловік — сильними, міцними руками підняв високо в повітря. Потім підкинув ще раз і ще. Малюк сміявся від задоволення й обійняв його за шию.

— Ну що, накатався? — Іра з усмішкою підійшла до них. — Ходімо додому?

— Ходімо, — кивнув Богдаша.

Чоловік спробував опустити його на землю, але дитина затупотіла ногами.

— Ні! Я хочу до тата на шию!

— Добре, нехай тато тебе везе, — погодилася Іра.

Чоловік легко посадив хлопчика собі на загривок. Вони втрьох пішли до виходу з парку.

Коля дивився на них із лавки за огорожею дитячого майданчика. Потім підвівся, опустив голову й пішов геть.