Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Ірина кілька секунд помовчала, обмірковуючи його слова.

— Заходь, — рішуче сказала вона.

— Куди заходити? — не зрозумів Максим.

— У дім, куди ж іще. Одяг треба висушити, а то ще застудишся.

— А батьки? Ти що?

— Їх немає, зранку на базар поїхали. Годині о сьомій вечора мають повернутися. Досить під дощем стояти, йди сюди. Я дам тобі щось із батькового одягу, а потім напечу млинців. Чаю поп’єш, млинців із медом поїси — зігрієшся.

Коли батьки з Катею повернулися з міста, за кухонним столом сидів Максим. На ньому були хазяйські сорочка й шорти, а перед ним — млинці, які він із апетитом наминав. Родина зупинилася в подиві.

— Гість у нас, виявляється, — Степан Романович суворо подивився на хлопця. — Привіт, Максе.

Максим схопився. За звичкою витер жирні руки об сорочку, забувши, що вона чужа. Від матері Ірини це не сховалося. Потім він потиснув руку господареві.

— Добрий день, дядьку Степане. Пробачте за вторгнення. Потрапив під дощ, увесь промок, і Іра пустила мене обсохнути.

Привітавшись із ним, Степан Романович запитально поглянув на доньку.

— А що мені було робити? Залишити його мокнути? — вона знизала плечима.

— Добре, що млинці приготувала, донечко, — втрутилася мати. — Нам теж із дороги попоїсти треба.

Ірина швидко розставила на столі посуд для батьків і сестри. Батько сів на своє місце.

— Знову твої випивають?

— Так, — Максим проковтнув черговий млинець. — А як без цього? Син із міста повернувся, нагода підхожа. Гадаю, вони й не помітили, що я пішов.

— А в місті в тебе як справи? Як там навчання?

— Уже закінчив. На будівництво бригадиром направили, щоб досвіду набирався.

— Досвід потрібен. А за зустріч зі мною випити не хочеш?

Мати Ірини докірливо подивилася на чоловіка.

— Ні, — Максим замотав головою. — Я від випивки тримаюся подалі. Не хочу бути таким, як батьки.

— Правильно робиш, — крекнув Степан Романович, доливаючи окріп у свій кухоль. — А на ніч куди підеш?

— Поки що не придумав, — зізнався гість, знизавши плечима. — Може, біля нашого дому в сарайчику ляжу.

— Краще попросися до дядька Гриші. У нього для тебе місце знайдеться. Віктор із дітьми ще тиждень не приїде: усією сім’єю на морі відпочивають.

— Правда? — Максим щиро зрадів. — Дякую, дядьку Степане, що підказали. Піду тоді, поки ще не пізно.

Після того як гість пішов, батько посадив Ірину перед собою.

— Ну, розповідай, що у вас із ним. Шури-мури, як це називають?

— Тату, ну які шури-мури? Нічого в нас немає. Він увесь промок, прийшов покликати мене гуляти. Тільки куди під зливою підеш? До себе він теж не хотів — от я й запропонувала обсохнути.

— Гаразд, — примирливо кивнув Степан Романович. — Але май на увазі: дізнаюся щось — відшмагаю так, що мало не здасться. І те, що ти вже доросла дівчина, не врятує.

Ірина підійшла до батька, цьомнула його в щоку й повернулася до підручників.

Рік в училищі минув для Ірини непомітно. Позаду лишилася й перша медична практика; на канікули вона приїхала додому, щоб допомогти батькам із господарством. Мама, батько й сестра зустріли її радісними обіймами. Ледве залишивши речі, Ірина побігла до місцевого магазину: після школи Таня влаштувалася працювати саме туди.

— Танюхо, привіт! — Ірина влетіла за прилавок, схопила найкращу подругу й закружляла її.

— Ой, Іринко! Коли ти встигла приїхати? — зраділа Таня.

— Щойно! Речі вдома кинула — і до тебе.

— Дай мені покупців обслужити, тоді поговоримо.

Двоє відвідувачів усміхалися й терпляче чекали, поки продавчиня згадає про них.

— Пробачте нам, — звернулася до них Ірина. — Ми стільки часу не бачилися.

— Та ми розуміємо, не вибачайся, — озвалася тітка Ніна, що стояла біля прилавка. — Куди нам поспішати? Правда ж, Тарасовичу?

— Авжеж, — кивнув чоловік за її спиною. — На таких красунь і дивитися приємно.

Таня розглядала подругу, водночас захоплюючись нею й заздрячи. Рік тому Іра їхала дівчиськом, а тепер перед нею стояла струнка дівчина: обтислі джинси підкреслювали довгі ноги, пасма модної стрижки до плечей прикривали обличчя з ластовинням. Міська. І поряд із нею Таня ще гостріше почувалася сільською дівкою…