Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

За розмовами в магазині минуло години дві. Ірина розповідала, як живе й навчається, розпитувала про сільські новини. Коли заходили покупці, Таня відволікалася на них, а потім поверталася до перерваної розмови.

— У Максимка матір десь у квітні паралізувало. Він і повернувся, тепер за нею доглядає. На батька жодної надії: стільки пив, що визнали недієздатним, до лікарні поклали. А тітка Оксана жива, догляд їй потрібен. Кому за нею ходити, як не синові?

— Він так і не одружився? — запитала Ірина. — Дівчата ж за ним табунами бігали. Була б дружина, допомагала б.

— Красунчик він, звісно, красунчик. Тільки отримати разом із ним паралізовану матір — чи багато охочих знайдеться? Нікому не хочеться брати на себе такий тягар.

Дорогою додому Ірина зустріла Максима.

— Здрастуй, Максиме. Ми саме тебе з Танею згадували.

— Сподіваюся, не лаяли? — Він підморгнув їй. — Привіт. Ти надовго додому приїхала?

— На канікули, батькам допомогти. Як тітка Оксана почувається?

— Без змін. Пробач, зараз поговорити не можу, йду по фельдшера. Давай потім.

— Звісно, — кивнула Ірина. — Якщо буде потрібна допомога, клич. Я ж на медика вчуся, уколи вже навчилася робити.

— Дякую, — усміхнувся він.

Увечері Максим несподівано з’явився в них знову, цього разу разом із сільським фельдшером.

— Степане Романовичу, Максим розповів, що Ірина у вас на медика вчиться, — звернувся фельдшер до її батька. — Можна попросити її про допомогу? Його матері двічі на день потрібні уколи. Медсестра на тиждень у відпустку пішла, я сам на все село лишився, а клопотів і без того вистачає.

Батько подивився на доньку. Та відразу кивнула.

— Нехай допомагає, звісно. Для того й учиться, — погодився Степан Романович і повернувся до дружини. — Що скажеш, мати? Відпустимо доньку?

— Упораємося, — теж кивнула вона, показуючи на Катю. — У нас ще помічниця є.

— Отака в тебе буде професія, донечко, — з усмішкою сказав батько після відходу гостей. — Людям допомога й у вихідний потрібна.

Восени весілля Ірини й Максима святкувало все Липоріччя. Він давно був до неї небайдужий — ще від того дощового дня, коли вона впустила його обсохнути й перечекати негоду. Для Ірини ж кохання почалося з турботи про тітку Оксану, з допомоги її синові.

Перш ніж одружитися, Максим, як годиться, прийшов до батьків нареченої свататися. Степан Романович вислухав його й похитав головою.

— Не чекав я, що у вас до цього дійде. А училище, донечко? Як із ним тепер бути?

— Поки візьму академічну відпустку. Попрацюю тут медсестрою, потім повернуся й закінчу навчання.

— Раз ви вже домовилися й усе вирішили, заважати не стану. Злагоди вам і любові.

На весіллі Таня веселилася так, що ніхто не міг засумніватися в її радості за подругу. Найбільше танцювала, а про себе жаліла Ірину: тепер тій належало і занедбаний батьківський дім Максима до ладу привести, і господарство підняти, і за паралізованою свекрухою доглядати.

Після Нового року тітка Оксана померла.

Наприкінці зими Максим задумав перебудову: старий дім треба було пристосувати до життя його молодої сім’ї. Він зібрав місцевих чоловіків у бригаду й разом із ними взявся до справи. Зміни відбувалися на очах у всього села. Ще недавно тут стояла халупа, а тепер вона мало не щогодини перетворювалася на добротний дім. На даху з’явився коник, на вікнах — різьблені лиштви. Дім ставав не лише міцним, а й гарним; селяни бачили, як багато встигає зробити Максим зі своєю бригадою.

Робота в Максима ладналася, очі горіли. Його часто бачили в селі, і він незмінно всміхався: поруч була кохана дружина, він почувався щасливим. Варто було Ірині про щось попросити, чоловік намагався це зробити. У неї самої більша частина дня йшла на господарство. Треба було вичистити курник, підготувати розсаду, прибрати ділянку — хатніми клопотами займалася переважно вона. Іноді до цих справ додавалася медична допомога односельцям. Ірина ходила по домівках, робила уколи, міряла тиск, а потім передавала фельдшерові звіт про те, що зробила.

Після смерті тітки Оксани Таня зачастила до подруги. Колишня жалість змінювалася заздрістю: дім гарнішав, Максим змінювався, і все це діставалося Ірині. Якого хлопця відхопила — красивого, вправного! Сама ж удавала, ніби він її анітрохи не цікавить. А тепер він дивиться на дружину так… Не цінує Іра свого щастя…