Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

Серветку Іра взяла наче задерев’янілою рукою. Витерла живіт, злякано подивилася то на матір, то на Наталію. Але обидві вже розмовляли між собою, наче її на кушетці не було.

— А якщо викликати штучні пологи? — спитала Оксана.

— Ні, це не вихід. Дитина здорова, а для Ірини надто великий ризик. Вона ж може потім узагалі не зуміти народити.

— Але хоч щось можна придумати?

— Можна народити й відмовитися. Тільки поїхати вам треба подалі. В одному селищі в мене є знайома. Пологовий будинок там маленький, лікарі хороші. Усе зроблять, документи оформлять.

— Відмовитися… Це ж тавро на все життя. Рано чи пізно дізнаються.

— Є й інший спосіб.

Наталія нахилилася до Оксани й заговорила їй на вухо. Мати кивала, обличчя її дедалі більше змінювалося, а донька й далі лежала на кушетці, кліпаючи очима, наче маленьке налякане зайченя.

Удома Оксана Леонідівна оголосила рішення:

— До кінця цього навчального року до школи більше не підеш. Із директором я сама поговорю, річні оцінки тобі виставлять. До занять повернешся восени.

— Мамо, а як же я повернуся? — пролепетала Іра. — Що буде з дитиною? У мене дівчинка. Лікарка сказала — донька.

— Мовчи! — від злості обличчя Оксани Леонідівни взялося червоними плямами. — Не називай так це непорозуміння. Тобі хочеться все життя собі зіпсувати?

— Але…

— Ніяких «але»! Як ми з батьком вирішимо, так ти й зробиш.

— Ні! — закричала Ірина. — Я сама вирішу! Павло мене кохає, ми одружимося!

— Кохає він тебе, значить? — до кімнати ввійшов Степан Матвійович. — А що ти взагалі про нього знаєш? Злидень. Батьки спилися, під парканом померли, баба ненормальна. Про спадковість ти подумала? І це ще не все. Подивися сюди.

Він дістав теку. Протоколи, висновки, свідчення — за цими паперами виходило, що Павло був причетний до злочинної діяльності.

— Посаджу його на довгі роки. Тепер зрозуміла?

— Я цьому не вірю.

— Не віриш? Тоді скажи, з чого він живе. Ти хоч раз замислювалася? Дарував тобі щось?

— Цукерки, парфуми… У кіно ми ходили.

— За які гроші?

— Він вантажником підробляв.

— Брехня. Усе я про нього дізнався. Чи й документи для тебе нічого не означають?

Документам Іра вірила. Після теки сперечатися вона перестала, замкнулася, замовкла.

І все ж, коли розмови з батьками закінчилися, вона зателефонувала Павлові. Він відхилив виклик. Ірина телефонувала кілька днів поспіль, але відповіді так і не дочекалася. Пішла б до нього сама, якби могла вийти: батьки змінили замки й щоразу, йдучи з дому, замикали вхідні двері. Удома для неї почався справжній арешт.

Іра розуміла, у яку страшну ситуацію потрапила. Павло знав про вагітність; він мав би стривожитися, коли вона зникла. Однак не відповідав навіть на дзвінки. Іншого виходу в неї не залишалося — доведеться слухатися матері й батька.

Оксана Леонідівна взяла відпустку. Степан Матвійович відвіз їх далеко за місто, у те селище з пологовим будинком, яке назвала Наталія. Там винайняли невеликий будинок, і до пологів Ірина жила в ньому з матір’ю.

Щодня Оксана Леонідівна говорила про те саме:

— Зробиш зараз, як я велю, і все в тебе складеться чудово. Школу із золотою медаллю закінчиш, до столичного університету вступиш. Потім хороша робота буде, справжнє кохання зустрінеш. А це все — непорозуміння.

Налякана Іра повірила. Коли народилася донька, вона навіть не глянула на неї. Дівчинку забрали, а заздалегідь попереджена лікарка, яка вже отримала щедрий аванс, зайнялася паперами. За оформленими нею документами виходило, що Ірина зовсім не народжувала.

Наприкінці серпня Іра повернулася до міста. Усе пережите здавалося тяжким сном, який скоро забудеться. І вона забула: мати з батьком оточили її турботою, увагою й контролем, а минуле залишилося далеко.

Павла в місті більше не було. Куди він поїхав, Ірина не знала й знати не хотіла. Степан Матвійович пояснив:

— Утік, щойно зрозумів, що йому світить в’язниця.

Іра повірила й цьому. Не було й Павлової бабусі; у їхній квартирі вже оселилися чужі люди. Тепер усе це наче не мало до неї стосунку — у неї починалося інше життя.

Вона знову сиділа на уроках разом з однокласниками. Ніхто не здогадувався, що з нею сталося, а сама Ірина про це не говорила. Навчалася старанно, здобула золоту медаль, потім вступила до університету в столиці…