Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

— От іще дурниці! — Дівчина почервоніла. — Він не знає, хто тато. Спочатку не до розмов про це було, а потім… Раптом злякається? Артем зі звичайної сім’ї, багатих батьків за ним немає, зате досягти хоче багато чого. Я не бажаю слухати, ніби він обрав мене через гроші. Його друзі теж про батька не знають. Мені здавалося, розповісти потім буде краще.

— Усе-таки перевіряєш його почуття, — примружилася Оксана. — Це добре. Тільки починати стосунки з обману — сумнівне рішення.

— Та нікого я не обманюю! — обурилася донька. — Я промовчала, от і все. Він думає, що я зі звичайної сім’ї, бо я сказала: мама — лікарка, батько — інженер-будівельник. Але ж ти справді лікарка, а тато інженер-будівельник! Хіба я хоч щось вигадала? Не стала тільки пояснювати, що клініка «Тепле світло» належить тобі, а будівельна компанія — йому. Таких батьків, як ви, будь-хто злякається! Людям здається: якщо дівчина із заможної сім’ї, у неї на голові неодмінно корона, а родичі навколо — самі акули й гарпії. Артем усього досягає сам, йому багаті батьки не допомагали. Він сам вступив на безплатне навчання, між іншим. Вивчився на юриста, тепер працює, зростає у професії. У нього з рідних тільки мама, та й вона живе не поруч із ним, а в іншому місті. Викладає в школі історію. Мамо, він хороший, я тобі чесно кажу. Ти з ним познайомишся й сама зрозумієш, чому я його так кохаю. Впевнена, тобі він неодмінно сподобається. І взагалі, я ж не збираюся просто сьогодні під вінець! Він запропонував мені стати його дружиною, я погодилася, але дати ми ще навіть не обрали.

— Ну й залиште поки це питання відкритим, — Оксана обійняла її. — Зима надворі, не найкращий час для весілля. До літа встигнеш усе обміркувати, часу достатньо. А татові сказати треба.

— Ой, може, поки обійдемося? — Тетяна здригнулася. — Ти он як зустріла новину. Він же почне про ранні шлюби, про мисливців за чужими гаманцями… Читатиме мораль без кінця.

— Нехай читає, послухати його тобі корисно. Батько в тебе мудрий, людей бачить добре. Коли ти про Артема розповіла, він же ваших зустрічей не забороняв. Звісно, посвариться, я навіть не сумніваюся. І поспішати, як і я, порадить менше. А ще Павло захоче познайомитися з нареченим — має право. Єдину доньку віддавати людині, якої жодного разу не бачив! Нехай у вас кохання хоч сильніше, ніж у Ромео і Джульєтти, батькові все одно важливо, за кого ти йдеш. Ти його кров, спадкоємиця. Він хоче бачити поруч із тобою гідного чоловіка.

— А Артем, отже, негідний?

— Та звідки ж мені знати! — Оксана сплеснула руками. — От познайомиш нас, тоді й судити зможемо. Навіть якщо не сподобається, забороняти тобі ми все одно не маємо права. Гаразд, можеш поки батькові не казати, тільки надовго не відкладай. Обміркуй сама, наберися сміливості й розкажи. І нареченому можеш сказати, що тобі ще потрібен час. Ти погодилася, так, але нормальна людина зрозуміє таке прохання. Поживіть поки разом.

— Я завтра якраз переїжджаю до нього, — усміхнулася Тетяна. — Сьогодні за речі візьмуся. І гаразд уже, татові теж сьогодні все розповім. Нема чого боятися, що розсердиться. Ми з ним завжди одне одного розуміли.

Павло відклав книжку й подивився на дружину.

— Не до душі мені все це, Оксано. У двадцять років — і заміж? Тетянка ще вчиться, до пуття почати нічого не встигла.

— Чому ж не сказав їй свого непохитного «ні»? — Оксана примружилася. — Поруч із тобою я справжнім тираном виглядала. Переконувала, що поспішають, що пізнати одне одного треба, а ти мало не радів.

— Який із тебе тиран! — Павло засміявся. — Усе ти їй правильно казала. Тільки Тетяна поки ще мало розуміє в житті. Ну заборонив би я їй виходити заміж — і що отримав би? Зробила б на зло. Ми з тобою ще не встигли б озирнутися, а вона вже розписалася б із ним. А так завтра перебереться до Артема, житимуть разом, вестимуть господарство. Весілля — справа довга, до того ж витратна. Хлопець, наскільки я зрозумів, платити за нього збирається сам. Оце я схвалюю, похвальне бажання. Поки вони п’яні одне від одного, а як візьмуться за приготування, почнуть планувати — тут і пересваряться вщент, побачиш. Може, після цього й замисляться, чи так уже їм потрібно якнайшвидше одружитися. Утім, я не беруся стверджувати, що все неодмінно піде саме так. Можливий і інший результат. Ми з тобою теж не завжди жили гладко, сама пам’ятаєш. Але якщо в них перша ж сварка зруйнує весь союз, Тетянка потім нам іще подякує, що ми радили з весіллям не поспішати. Отже, добре, що встигли посваритися до нього. А витримають, залишаться разом — що ж, тоді щастя їм та любові.

— Тільки навіщо вона про нас мовчить? — насупилася Оксана. — Ось що мене бентежить.

— А я її розумію. — Павло погладив дружину по волоссю. — Закохана вона, так, але не дурненька. Бачить, які тепер молоді люди пішли, як здрібніли. Хто відмовиться від багатої нареченої, та ще й із солідним посагом? Є в неї причини побоюватися, і перевіряти свого обранця вона хоче недарма. Одна річ — запевняти наївну студентку третього курсу філфаку, що всього в житті досягнеш власними силами. І зовсім інша — говорити це дівчині, знаючи, що її батько тримає контрольний пакет акцій однієї з найуспішніших будівельних компаній міста. Тут уже словам інша ціна. Скільки навколо неї вилося хлопців лише тому, що знали, хто в неї тато! Варто десь вимовити «Павло Бондар» — у претендентів в очах уже долари спалахують. Згадай Сашка Кравченка. Причепливий який! Усе клявся Тетянці в коханні, а сам мітив на посаду в мене. Розраховував: обкрутить доньку, а через неї до татуся пробратися — раз плюнути. Микола взагалі без сорому весь свій бізнес-план переді мною виклав. Донька, каже, у вас не красуня, ви й самі розумієте, що вийти заміж із кохання шансів у неї мало. Зате з розрахунку — будь ласка. Ти тільки вдумайся, що він мені пропонував! За його розрахунком він із нею одружиться, а потім візьметься примножувати мої капітали своїми дурнуватими проєктами. Ось так, не приховуючи, й пояснив, навіщо йому потрібна наша донька. І звідки тільки такі беруться?

— Добре хоч Тетянка обом відмовила, — розсміялася Оксана. — А Артем, здається, з іншого тіста. З її розповідей, у них кохання взаємне. Він же, наскільки ми знаємо, не здогадується про батьків. Бачить дівчину — не красуню, зате веселу, яскраву. Вона статками не хизується, дружить зі звичайними хлопцями й дівчатами з університету. Навіть брендів не купує, хоча грошей вистачить. Машина на стоянці стоїть, а вона їде то громадським транспортом, то на таксі. Подивишся — дівчина як тисячі інших. Була б Тетяна карколомною красунею, можна було б подумати, що йому зовнішність потрібна. Знав би про нас — підозрювати інтерес до грошей чи становища. А тут, може, і справді серйозні почуття. Ти сам як зрозумів, що я твоя доля?

— Навколо раптом нічого не лишилося. Ні світу, ні звуків. Тільки ти посеред цієї порожнечі, — Павло примружив очі. — Я дивився на тебе, більше нічого не помічаючи, а переді мною наче фільм про нас показали. Дім, весілля, родина, усе життя попереду. І стало ясно: проґавлю зараз — втрачу назавжди. Далі ти сама пам’ятаєш.

— Таке хіба забудеш! — Оксана засміялася. — Роздобув коня, прискакав до лікарні, ще й дорогою квітів нарвав. Невиправний ти романтик, Павлику. Диво ж, правда? А я чекала твого приходу. Уві сні тебе бачила. Тому, коли ти зайшов до кабінету з пораненою рукою, одразу впізнала.

— Отакої! Ти про це не розповідала.

— Невже? Мабуть, боялася, що засмієш. У прикмети ти не віриш.

— Та до чого тут прикмети? Отже, ми справді одне для одного. Може, у Тетянки до Артема щось схоже, тому й погодилася відразу. Я б не здивувався. Наче людина розважлива, мав би, як батько, цього хлопчиська вздовж і впоперек перевірити. Навіть пригрозити, щоб дівчинку мою й не думав образити. А про доньку самим лише розумом міркувати не виходить. Сьогодні так приємно було на неї дивитися — щаслива, задоволена! Познайомитися ще встигнемо, не тривожся. Нехай місяць разом поживуть, потім самі до них у гості заявимося…