Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

— Твоя правда, як завжди, — Оксана знову поцілувала чоловіка. — Так хочеться, щоб їй гідний чоловік трапився. Нам же пощастило. Нічого не було, а разом здобули все, про що могли мріяти. Дай Боже їй ще краще влаштуватися.

Два тижні Тетяна вже жила в Артема, а Оксана й досі готувала вранці на трьох. Павло насмішкувато поглядав на неї. Без доньчиного сміху вдома було незвично; її постійні дзвінки не допомагали заспокоїтися. Тетяна розхвалювала нареченого, та мати все одно підозрювала якийсь підступ.

— Годі себе мучити, — зітхнув Павло. — Ну чого ти, як квочка? Виросла донька, живе тепер своїм життям. Самі розберуться. Щаслива вона? Щаслива. Чого ще бажати?

— Як тобі вдається зовсім не хвилюватися?

— А чого ти від мене чекаєш? Приватного детектива найняти, щоб він усе таємне минуле нашого майбутнього зятя вивчив? Розумом я розумію, що в цьому є сенс, але вже параноєю відгонить. З вибором Тетяни треба рахуватися. Вона доросла жінка, а не маленька дівчинка, за яку ми все вирішуємо. Досвіду в неї поки немає, згоден. Тільки звідки йому взятися, як не з власного життя? На практиці й учитиметься. Нехай живуть. Зауваж, про весілля вона поки мовчить, отже, не так уже й поспішає мерщій розписатися. У неї зараз сесія на носі, потім ще цілий семестр учитися. Коли тут весіллям займатися? Їй зараз головне, що Артем оголосив про заручини, освідчився. В Америці ж після цього ще років зо два разом живуть. Не біжать одразу одружуватися, а звикають одне до одного, пізнають людину, з якою збираються створити родину. У них це мало не офіційний порядок. Каблучка на пальці ще не означає, що шлюб неодмінно відбудеться. Це можливість стати ближчими, спробувати, як їм буде жити вдвох. Обкатати, так би мовити, сімейне життя в тестовому режимі, перш ніж остаточно вирішувати щодо весілля.

— Але ж ми не американці! — обурилася Оксана. — І мене лякає…

— Не треба лякатися, люба. — Павло обійняв її. — Закохатися, потім одружитися — звичайна річ. Навіть якщо в них не складеться, Тетяна матиме з цього користь. Молода ще, швидко оговтається, зате потім обережніше чоловіків обиратиме. Досвід, розумієш? Не думай увесь час про найгірше. З чого ти взагалі взяла, що неодмінно буде погано?

— Мені материнське серце підказує, — зітхнула Оксана. — Мати відчуває, коли щось негаразд. Я зараз місця собі не знаходжу. А якщо він якийсь ненормальний? Такі вміють жертву обробити. Роками може вдавати ідеального чоловіка, а потім дасть собі волю.

— Тільки як це перевірити? Виходить, навіть пара років під одним дахом від тирана її не врятує.

— Тут твоя правда.

— Тетяну образити я нікому не дозволю, це ти знай. Тільки крайнощі нам теж ні до чого.

— Усе ж найми детектива, будь ласка, — Оксана благально подивилася на нього. — Хоч розумітимемо, що за людина поруч із нею.

— Якщо Артем розумний, ніхто не дізнається, що в нього всередині, — зітхнув Павло. — Припустімо, детектива найму. Що він зробить? Простежить, куди хлопець ходить, з ким бачиться, чим зайнятий. Кредитну історію дістане, судимості перевірить, якщо вони є.

— І це вже немало. Павле, прошу тебе.

— Гаразд, найму, — поступився він. — Але якщо Тетянка дізнається про нашу перевірку, може дуже образитися. Особливо якщо її Артем виявиться чистим, як скло.

— Нехай, я за все відповім, — Оксана цьомнула чоловіка в щоку.

У звіті детектива не знайшлося нічого, що підтверджувало б побоювання Оксани. Артемові було двадцять сім років, три останні роки він працював юристом у пристойній фірмі. На його рахунку було кілька виграних процесів і пара невдач — причому в справах, де на перемогу навряд чи можна було розраховувати. Ні кредитів, ні судимостей, ні адміністративних правопорушень. Навіть за орендовану квартиру він платив без затримок.

Із роботою все було так само добре: талановитий, сумлінний, надзвичайно відповідальний працівник, жодної скарги. У колі його друзів були юристи, з багатьма він зійшовся ще в студентські роки. З колишніми дівчатами розходився так, що залишався приятелем, а тепер після роботи незмінно повертався до Тетяни. Вихований, ввічливий, товариський, захоплювався їздою на велосипеді й малюванням. Мати викладала історію в провінційній школі, була заслуженою педагогинею. Батько, військовий, загинув героєм під час виконання завдання. Не наречений, а мрія. Усе виглядало навіть надто бездоганно…