Чоловік сміявся з будинку дружини, а після розлучення приїхав туди відпочивати й був здивований

Попрощавшись з Оксаною Вікторівною, Іра сіла в машину. Тепер вона вирішила зупинитися біля сільського магазину: хотілося подивитися, чим тут торгують. На зйомки належало приїхати з групою, і варто було заздалегідь з'ясувати, які продукти доведеться привезти із собою, а що можна буде купити на місці. З цим Іра й зайшла до магазину. За прилавком стояла повна жінка середніх років. У незнайомій покупчині вона, судячи з підозрілого погляду, відразу помітила приїжджу. Знайомство продавчиня почала без жодних люб'язностей:

— Із дачників?

— Я тут по роботі.

Підозрілість відразу змінилася цікавістю.

— Оце новина! Яка ж у нас робота для міських знайшлася?

Відмахнутися Ірі не дозволило виховання.

— Шукаю місце для рекламних зйомок.

— Ого! Знайшли щось?

— Підходить будинок із різьбленими лиштвами.

— Світлана мене звати, — кивнула продавчиня.

— Іра.

— Це в Оксани Вікторівни кіно буде? По телевізору потім покажуть?

— Рекламу, не кіно. Але по телевізору, найімовірніше, показуватимуть.

— А подивитися можна?

— По телевізору? Звісно, — усміхнулася Іра.

— Та ні, коли знімати приїдете. Я за парканом постою.

— Тоді можна. Головне — щоб вас у кадрі не було.

— Везуча стара! — сплеснула руками Світлана. — Ще й грошей, мабуть, відвалять!

Іра подумки всміхнулася: чужі гроші людям спокою не дають. Світлана, не помічаючи її реакції, провадила далі:

— Так і липнуть до неї. Мільйонерка наша.

Іра засумнівалася. На її думку, мільйонерки жили зовсім не так, як бабуся, у якої вона щойно пила чай. Слова продавчині не в'язалися з тим, що Іра бачила на власні очі. Світлана, однак, відчула цю недовіру й одразу взялася переконувати покупчиню:

— Дарма сумніваєшся. Тут усі про це знають, не я одна. Ми ж сусіди, все поруч відбувається. Андрій ще за життя без кінця щось у хаті майстрував, переробляв. То машини з будматеріалами прижене, то цілу бригаду робітників приведе. І ж ніде сам не працював. Ми, бувало, цікавилися: «Андрію, звідки в тебе гроші на все це?» А він лише плечима зниже й тихенько відповість: «Мати дає». Ми йому: «А в матері звідки?» — «Не питаю». От і вся розмова. Тому в неї й хата така гарна вийшла. Ти зовні бачила, а там і всередині все зроблено.

— Ви всередині були? — спитала Іра, вже ні в чому не вірячи пліткарці.

— Та де там! Хіба мене покличуть до неї в гості? Це люди розповідають, як у неї в хаті все влаштовано. Піч топити не треба, замість неї газовий котел стоїть. І до вітру надвір виходити не треба, у неї все в хаті.

— Люди ж і вигадати можуть.

— Я б і сама самим лише розмовам не повірила, — махнула рукою Світлана. — Та тільки на власні очі бачила, як у неї копали. Вигрібну яму зробили отакенну, потім щось туди опускали, якусь цистерну. Це я вже не від людей знаю. Прикидається бідною та нещасною, а в самої грошей кури не клюють. Курей, щоправда, у неї ніколи й не було. Узагалі ніякої живності не тримає. Хіба так у селі живуть? З курми хоч яйця свої маєш, а знадобиться — курей на ринок відвезеш і продаси. На одну пенсію особливо не розженешся. А в цієї все господарство — три грядочки зелені та клумби з квіточками. Хто тепер квіти вирощує? На продаж вирощують, щоб гроші мати. А як не продавати, кому вони задарма потрібні?

Схоже, продавчині й справді було незрозуміло, навіщо робити щось для душі, заради краси.

— А як Андрій помер, вона одразу постаріла, — провадила Світлана. — Прямо помітно стало. Похорон йому гарний справила, нічого поганого тут не скажу, все як годиться. І на поминки все село покликала. Ми тоді всі думали, як вона тепер сама даватиме собі раду. Сина більше немає, а чоловік давно згинув. Кажуть, безвісти пропав. То вона й тут вихід знайшла: зі своїм сусідом здружилася. Той трохи не від світу цього, та ще й випити охочий. Зате до неї ставиться як до рідної матері. Спробуй при ньому погане слово про неї сказати чи бодай скоса глянути — одразу горою за неї стане. Уже чим вона його до себе прихилила? Грошима, мабуть, чим же ще. Втім, дурник він і є. А сама сюди, між іншим, майже не ходить. Як щось треба — його пошле. Або він сам до міста з'їздить, усе там для неї купить і привезе…