Чоловік сміявся з будинку дружини, а після розлучення приїхав туди відпочивати й був здивований

Здавалося, зрадівши слухачці, Світлана збиралася переказати їй усі плітки за останні 20 років. Коли потік нарешті вичерпався, вона без жодного переходу повернулася до попереднього:

— Прийду я все-таки на зйомки подивитися.

— Приходьте, — всміхнулася Іра. — Тільки чекати довго, до кінця липня — початку серпня.

— Нам не звикати. Ми в селі не поспішаємо, почекаємо.

У день зйомок за парканом Оксани Вікторівни стояло мало не все село. Від раннього ранку сонними вулицями проїхали два фургони, а за ними — ціла кавалькада легкових машин. Такий приїзд знімальної групи важко було не помітити. Але Іра була певна: самими машинами ця цікавість не пояснювалася, без Світлани не обійшлося. Напевно, продавчиня вже встигла рознести селом звістку, що тут зніматимуть і незабаром село покажуть по телевізору. Тепер жителі зібралися подивитися, як це робиться.

Поки оператори налаштовували апаратуру, помічники готували намет: там учасники зйомок могли відпочити й перекусити. Іра тим часом залишалася в хаті з Оксаною Вікторівною. Перед початком роботи вона розповідала господині, як усе відбуватиметься на її ділянці. За цим поясненням їх і застав Віктор. Чоловік Іри, який був продюсером цих зйомок, зазирнув до кімнати:

— Іро, ти скоро? Починати треба. Сонце зайде — знову світло переставляти, сама знаєш.

— Уже виходжу, Вікторе.

Оксана Вікторівна дочекалася, поки він зникне за дверима, й кивнула йому вслід:

— Чоловік твій, чи що?

— Вгадали, — всміхнулася Іра. — Як зрозуміли? Він же тут працює, не за компанію зі мною приїхав.

— Поживи з моє, то око наб'ється. Видний хлопець. Тільки ніби не місцевий.

— Чому? Щонайперш наш.

— Ім'я в нього незвичне. Наших дітлахів так не називають.

— Тепер усяк називають, Оксано Вікторівно, та й раніше теж. От у вашого батька ім'я за нинішніх часів не найпоширеніше було.

— І тут ти маєш рацію, Степанівно.

На той серпень вони з Віктором були одружені два роки. Познайомилися в агентстві, там-таки закохалися, а після весілля він влаштувався до продюсерського центру — не хотів зайвих пересудів. Тепер подружжю не обов'язково було працювати над одним роликом: Іра нерідко знімала з іншими продюсерами, а Віктор співпрацював не лише з агентством, звідки пішов. У кожного були свої робочі справи. Але того серпня зірки зійшлися так, що зйомка в Оксани Вікторівни знову стала для них спільною і в село вони приїхали разом.

Цікаві глядачі знімальну групу не бентежили, усі до них звикли. Нервував лише режисер, утім, для нього це був звичний стан.

— Ірино, в таких умовах працювати неможливо! Нехай господиня попросить сусідів піти.

Його молода помічниця Дарина бігала по каву й брала на себе більшу частину невдоволення начальника. Дівчина була моторна, проте приблизно в середині роботи, у самісінькому її розпалі, режисер влаштував таку істерику, що керувати майданчиком довелося Ірі. Дорослого чоловіка відвели в намет і почали відпоювати чаєм із собачою кропивою.

Сусіди, не надто розуміючи, що має відбуватися на зйомках, сприйняли витівку за частину сценарію. Ледь не почали аплодувати.

Оксана Вікторівна теж помітила скандал. Відкликавши Іру вбік, вона запитала:

— Цей ваш як себе почуває? Може, заспокійливого йому дати?

— Дякую, уже напувають, — кивнула дівчина. — Чаєм із собачою кропивою.

— Рідненька, хіба це ліки? Зачекай, у мене знайдеться краще.

Із глибини серванта, від самої задньої стінки, господиня дістала пляшку дорогого французького коньяку.

— Оксано Вікторівно, скільки ж у вас сюрпризів! — захопилася Іра. — Звідки така розкіш?

— Ліки, Степанівно. Тільки для лікування й тримаю.

Дві чарки напою, який режисер оголосив божественним, помітно підняли йому настрій. Він повернувся на майданчик і навіть працював із вогником.

Дізнавшись від дружини, що колегу пригостили так благотворно подіявшим коньяком із пляшки вартістю пару тисяч, Віктор похитав головою:

— Слухай, а раптом сільські правду кажуть? Твоя знайома й справді мільйонерка? Я б таку пляшку охоче взяв собі в колекцію.

— Вікторе, ти себе чуєш? Напевно, покійний чоловік колись привіз, а вона не п'є. От і стояла в неї в серванті, настоювалася.

На роботу відвели чотири години, але, як нерідко траплялося, закінчили лише з настанням темряви. А коли апаратуру зібрали, вся група ще довго сиділа за чаєм на кухні хати з різьбленими лиштвами, обговорюючи вдалі моменти зйомок…