Чоловік сміявся з будинку дружини, а після розлучення приїхав туди відпочивати й був здивований

Оксана Вікторівна сиділа поруч, слухаючи розмови, але сама в них не брала участі. Коли вся компанія роз'їхалася на фургонах, Іра затрималася: після навали знімальної групи треба було прибрати і кухню, і хату. Тоді господиня й запитала:

— Оце ти, виходить, цим і займаєшся? Така в тебе робота?

— Так, — кивнула Іра.

— До душі вона тобі?

— Сьогодні — так. Вдалося зробити все, що задумали.

— Я не про сьогоднішній день. Узагалі тобі це подобається?

Іра вже збиралася відповісти ствердно, але завагалася. Поки Оксана Вікторівна не запитала, відповідь здавалася очевидною. А тепер дівчина знизала плечима:

— Не знаю. Чесно кажучи, я про це навіть не замислювалася.

— Невже? А ким хотіла стати в дитинстві?

— Оксано Вікторівно, ким я себе тільки не уявляла! Космонавткою, акторкою, збиралася працювати в поліції. Потім хотіла на стайню, доглядати коней. Захоплення весь час змінювалися.

— Отже, любиш тварин?

— Люблю, — Іра кивнула. — Найбільше собак і коней. І природу: річку, ліс, поля. На мою думку, людині досі не вдалося придумати нічого гарнішого за те, що вже створила природа.

— Як же ти обрала собі нинішнє заняття?

— А я й не обирала. До інституту не вступила, почала шукати місце секретарки. Взяли до рекламного агентства — туди й пішла. Спершу допомагала менеджерам, а потім зрозуміла: мені цікавіше робити рекламу, ніж домовлятися з клієнтами. Тож радше все випадково вийшло.

— До мрії треба йти самій, — із сумнівом похитала головою господиня. — На випадок сподіватися нічого.

Після зйомок вони з Віктором стали приїздити до неї і без жодних робочих приводів. Чоловік зізнавався Ірі:

— Наче до рідної бабусі потрапляю. У мене ж її ніколи не було. А за тутешні солоні огірки я б пів царства віддав.

— Звідки в тебе пів царства? — сміялася вона.

— От тому й обіцяю, що немає, — відповідав він усміхаючись.

Під час одного з таких приїздів Віктор порався з телевізійною антеною, а Оксана Вікторівна звела розмову на кухні до нього:

— Гарний у тебе хлопець. Дівки, мабуть, очей не зводять? — прошепотіла вона.

— Буває, задивляються.

— І тобі не ревно?

— Ні. Я ж його люблю, а без довіри яке кохання?

— От не знаю, — протягнула господиня, ніби міркувала сама із собою. — Я Єгора теж любила. Тільки йому варто було глянути на чужу сторону — скільки в нас після цього посуду перебито було! А вже з народженням Андрійка я всім навколо готова була волосся повисмикувати. Особливо Надії, продавчині із сільської крамниці. Вона йому очки будувала. Та й їй життя дісталося не цукор: коротке, тужливе. Навесні її в річці знайшли. Єгорко мій років через п'ять безвісти пропав. Син майже й не запам'ятав батька. Тепер мені 82, нікого не залишилося, а я все живу. Ти не думай, що скаржуся. Видно, навіщо-небудь треба. От із тобою познайомилася, Степанівно. Уже недарма.

Наприкінці життя хвороби дедалі частіше долали Оксану Вікторівну. Іра навідувала її й чула скарги:

— Силоньки зовсім немає. Нежить — хоч річку пускай, потім тиск як ударить… Сама спокою не знаю, ще й тебе турбую.

— Видужаєте, Оксано Вікторівно. Незабаром це мине, — заспокоювала Іра, хоч і бачила, як швидко здає старенька.

Віктора дедалі рідше вдавалося вмовити поїхати разом. Для відмови в нього знаходилося щось переконливе: зйомки, хокей із приятелями. Одного разу розмова ледь не перейшла у сварку.

— Навіщо ти весь час тягнеш мене туди? Дивитися на хвору стару? Не хочу! — обурився він. — Я зморився. Робота важка, ні вихідних путніх, ні свят. Мені відпочинок потрібен. Ти ж розумієш: на роботі я зобов'язаний виглядати на всі 100.

Іра спалахнула, але невдовзі заспокоїлася. Турбуватися про Оксану Вікторівну взялася вона сама; чоловік був причетний до цього лише остільки-оскільки.

— Ти ще не розлучилася зі своїм Віктором? — запитала господиня під час одного з останніх Іриних приїздів.

— Чому ви так вирішили? Ні, у нас усе гаразд.

— Ой чи… — Оксана Вікторівна похитала головою. — Було б гаразд, разом би приїздили.

— Він утомлюється. Зйомки іноді вночі тривають, вихідних зовсім немає.

Іра виправдовувала чоловіка перед старенькою і, можливо, перед собою…