Настя приїхала до офісу зробити чоловікові сюрприз, але її повели до іншого керівника

Михайло переводив погляд із дружини на начальника, не розуміючи, про що вони сперечаються.

— Мишко, твій начальник… Так, я вже знаю: компанія не твоя, ти тут персональний водій. Так ось, він пропонує перевірити, від кого наша дитина. І розлучитися з тобою, якщо виявиться, що малюк не твій. Уявляєш?

— Анатолію Іллічу, навіщо ви це зробили? — Михайло розвів руками. — Бачите, вона все зрозуміла не так. Ми ж домовилися, що про свою справжню роботу я розповім їй сам, пізніше.

— А я навіть рада, що приїхала. Хотіла тобі сюрприз зробити, любий, а отримала стільки, що тепер не знаю, як розбиратися. Поїхали додому.

— Звісно, Анастасіє. Я тебе відвезу.

Михайло багатозначно подивився на начальника. Чекати дозволу у вигляді кивка він не став: повів дружину до виходу.

Із дверей пологового відділення, що розчахнулися, вийшла Настя. Втома була помітна, але очі сяяли щастям. Слідом з’явилася медсестра з маленьким згортком на руках.

— Приймайте, татусю! — Вона передала дитину Михайлові.

Він незграбно підхопив згорток і подякував їй.

— Знайомся, це Федір, твій син, — сказала Настя, відігнувши кутик конверта. — А це, малюче, твій тато Мишко.

— Який красень! На тебе схожий, — захоплено мовив Михайло.

Вийшовши на ґанок, Настя помітила неподалік жовте таксі. На машині блимала сигналізація, а капот прикрашали блакитні стрічки.

— Бачу, автомобіль ти змінив.

— І роботу теж, — усміхнувся Михайло. Він дістав з-під куртки бейдж, що висів на шиї. — Тепер я водій класу «комфорт плюс».

— Як на мене, ти не тільки на комфорт тягнеш. На бізнес теж, — сказала дружина й скуйовдила йому волосся.

— Постараюся виправдати ваші сподівання. Твої й нашого сина.

Михайло розцвів і поніс Федора до машини. Щаслива Настя пішла слідом за своїми чоловіками.