Ірина жила сама, але чужі речі з’являлися у квартирі навіть після заміни замка

Ірина підвела голову, сподіваючись розгледіти з вулиці свій балкон. Учора вона купила високу драцену й тепер, повертаючись додому, захотіла подивитися, який вигляд має зовні її пишна крона. Та погляд затримався на сусідньому вікні: там стояла людина. У її квартирі.

Вона спробувала роздивитися силует, однак той одразу відсахнувся від вікна. Удома не мало бути нікого — це Ірина знала напевно. Ключі були лише в неї та в мами, а мама жила за п’ятсот кілометрів звідси й приїжджати не збиралася. Та й постать біля вікна анітрохи не нагадувала материну.

Іра зупинилася біля сусіднього під’їзду. Якщо почекати, людина, можливо, вийде, і тоді вдасться її побачити. Хвилин за десять із її під’їзду справді вийшов незнайомець: невисокий, худорлявий, із коміром светра, натягнутим до самого носа. Половини обличчя було не розгледіти. Рухався він легко, наче ковзав, й Ірина подумала, що перед нею, мабуть, спортсмен або артист.

Вона пішла слідом, намагаючись не привертати уваги й потроху скорочуючи відстань. Та наблизитися не встигла: чоловік раптом скочив на самокат і поїхав. Ірина розгублено дивилася йому вслід, упевнена, що він її помітив.

Повернувшись до під’їзду, вона швидко піднялася ліфтом. У квартирі було порожньо. Ірина перевірила кімнати, зазирнула до прикрас, оглянула цінні речі. Нічого не зникло. Сейф, де зберігалася солідна сума разом із важливими робочими документами, теж виявився цілим.

Схоже, втома таки давалася взнаки. Інакше чого б їй ввижалося казна-що? Ірина вирішила наступного дня залишитися вдома. Як власниця й керівниця власної дизайн-студії, вона могла дозволити собі не вийти на роботу. Неквапливо прийняла душ і пішла на кухню розігрівати вечерю.

На порозі вона зупинилася. Посеред столу стояла кавова чашка, і спиною пробіг неприємний холодок.

Чашки вона вранці не діставала й кави вдома не пила — у цьому Ірина була впевнена. На сьому ранку треба було приїхати до офісу, тому ще до виходу вона вирішила, що вип’є кави вже на роботі. На кухню тоді навіть не заходила. Тепер чашка, що стояла посеред столу, змусила її ретельно оглянути кухню. Ірина перевірила холодильник, потім столи й шафи, намагаючись знайти ще щось, що підтвердило б присутність сторонньої людини. Але більше нічого не знайшлося.

Довелося знову пройтися великою квартирою, перевірити кутки й шафи. І знову — нічого підозрілого. Відпустка їй потрібна, ось що. Три роки без відпочинку, за такої кількості роботи… Замовлень у студії зараз було стільки, що давати їм раду ставало важко. Розширювати справу Ірина не хотіла, а залишити без своєї підтримки двадцять працівників, на яких і без того лягло серйозне навантаження, не могла. Тому й працювала без перепочинку.

Дзвінок у двері здивував її: на цей вечір нікого не запрошували. На порозі стояла Ніна Василівна, літня няня дітей із сусідньої квартири.

— Іриночко, вибачте, що турбую, — винувато почала вона. — Можна вас попросити не стукати в стіну з першої до третьої дня? Там у нас дитяча, я в цей час укладаю малюків спати. Сьогодні через цей стукіт обоє до пуття не поспали.

— Ніно Василівно, мабуть, ви помилилися, — з усмішкою відповіла Ірина. — Я ж тільки з роботи прийшла. Живу сама, ви знаєте, а вдень квартира порожня.

— Он як… А я чомусь одразу на вас подумала. Голосно стукали, і мені навіть на думку не спало прислухатися, звідки саме. Мабуть, це згори чи знизу. Сходжу тоді до них. Вибачте мені.

Няня пішла, а Ірина, зачинивши двері, вже не могла відмахнутися від того, що сталося. Силует у вікні, незнайомець на самокаті, чашка, якої вона не діставала… Тепер ще й цей стукіт. Виходило, хтось справді побував у неї вдома й навіщось стукав у стіну.

Відпочивати розхотілося. Страх змусив її швидко перевдягнутися й вирушити до магазину по новий замок. Там само вона попросила прислати майстра — терміново, сьогодні, не відкладаючи.

Додому вони їхали її машиною. Дорогою Ірина коротко пояснила свої підозри й запитала:

— Ви зможете за самим замком зрозуміти, відчиняли його сторонні чи ні?

— Залежно від того, як відчиняли, — здивувався майстер. — Якщо відмичкою, я напевно помічу: вона зазвичай дряпає метал. А якщо своїм ключем або його копією, тут уже експертиза потрібна. Під час звичайного огляду таке рідко вдається встановити…