Незнайомець попросив зробити ляльку, схожу на його доньку

Першу дівчинку вона назвала Лізою. Коли роботу було завершено, Таня сяяла від щастя. Лляне волосся, величезні сумні очі… Вони здавалися настільки справжніми, що часом ставало моторошно навіть тій, хто сама їх створила. Для Лізи пошили кілька костюмів. Таня замовила професійну зйомку у знаменитого фотографа, не пошкодувавши грошей, яких тоді майже не було. На їжі заощаджувала, а для свого дітища намагалася зробити все можливе.

Фотографії й два відео про процес створення вона виклала в мережу — і успіх прийшов одразу. За Лізу заплатили нечувану суму. Усі витрати окупилися, і колишнє злиденне існування закінчилося. Таня відразу взялася за наступних ляльок. Тепер процес не здавався таким складним, хоча й далі вимагав титанічної ретельності та старанності. Копітка праця виправдовувала себе результатом.

Коли ляльок назбиралося близько десятка, прийшла популярність. Замовлення посипалися як із рогу достатку; колекціонери мріяли отримати роботу Бондар. Про майстриню заговорили й за кордоном. Її запрошували влаштовувати виставки, пропонували знамениті аукціони для нових ляльок. Таня погоджувалася й стала багато подорожувати разом зі своїми дітками.

В одній із таких поїздок на її виставку зайшов Олексій, який приїхав на відпочинок. Виявилося, він живе в тому самому місті, що й вона. Це відкриття здивувало Таню; розмова відразу пішла легко. Симпатичний молодий чоловік швидко захопив її, роман почався майже без зволікання й продовжився вже вдома.

Олексій беззастережно підтримував її справу. Взявся допомагати з просуванням робіт, зробив чудовий сайт, допоміг орендувати майстерню. Через рік після знайомства вони одружилися. Ще через півтора року в їхньому житті почалися проблеми.

Спочатку чоловік спокійно ставився до того, що молода дружина вічно зайнята. Іноді Таня цілодобово не відходила від столу, чекаючи, поки застигнуть форми; потім багато часу йшло на розпис облич і тіл. Проте вони вміли підлаштовуватися одне під одного. Олексій служив у рятувальній службі й часто був відсутній удома. Його графік не так ковзав, як часом летів униз, мов валун, що зірвався з урвища.

Після підвищення в чоловіка стало більше вільного часу. Тоді він і заговорив про дитину. Таня теж хотіла стати матір’ю; саме бажання Олексія не було їй чужим. Але зараз її кар’єра була на піку. Відмовлятися від справи саме тоді, коли вона приносила такий дохід, здавалося їй нерозумним. Олексій заробляв непогано, проте її доходи були в рази вищими. У Тані був свій план: ще два-три роки займатися ляльками, а потім купити великий будинок.

Поки вони жили в просторій старій квартирі, що дісталася Олексієві від батька. Місця вистачало, але народження дитини змінило б Танині плани: уже не можна було б невідривно сидіти над черговим шедевром. Чоловік же й далі наполягав. Батьківство, здавалося, стало для нього нав’язливою ідеєю. Він став різким, дедалі частіше критикував дружину.

Якось у гніві Олексій викинув із вікна частину заготовок. Таня довго плакала, збираючи на клумбі розбиті порцелянові ручки й ніжки.

Після цього вони серйозно поговорили й знайшли компроміс. Таня погодилася на дитину, але сидіти в декреті відмовилася. Грошей на няню в родини було достатньо. Частину турбот готова була взяти на себе й Оксана Іванівна, уже немолода мати Олексія. Вона любила невістку й бачила, як важко тій відмовитися від улюбленого заняття.

Танину роботу свекруха вважала перспективною. Їй було незрозуміло, чому син, який завжди здавався розважливим, так люто заперечує. Вона намагалася переконати його зачекати з дитиною, але будь-яка незгода виводила Олексія із себе, особливо коли йшлося про майбутніх нащадків. Зрештою подружжя вирішило стати батьками так, щоб нічиї інтереси не постраждали.

Таня завагітніла, і чоловік ніби змінився. Заспокоївся, оточив її турботою, порошинки з неї здував. Тільки працювати до пуття не дозволяв: твердив, що матеріали й хімікати для виготовлення ляльок можуть зашкодити малюкові.

Це було неправдою. Таня показувала йому маркування на пакованнях: протипоказань для вагітних не було. Олексій кивав, зціпивши зуби, але невдоволення з його обличчя нікуди не зникало. У Тані псувався настрій, і продовжувати роботу вона вже не могла.

На четвертому місяці стався викидень. Через велику крововтрату Таня ледве не загинула сама; у реанімації її насилу врятували. Після цього її світ ніби зупинився. Нічого не хотілося. Чоловік почав віддалятися й звинувачував її у втраті дитини…