Ніка була впевнена у вірності чоловіка, але їй порадили перевірити його телефон

Та на цьому перевірка не скінчилася. Ніка згадала про костюм, у якому Віктор сьогодні приїхав додому. Зазвичай робочий одяг для зустрічей із заможними клієнтами він здавав, а нині поспішав на святкову вечерю. На підробітку пробув усього півтори години, переодягтися не встиг. Ніка вирішила зазирнути й до цих кишень.

Ключі від машини стали для неї цілковитою несподіванкою. Їхня власна вживана іномарка тут була ні до чого: перед Нікою лежали ключі від нового позашляховика дорогої марки. Отже, Віктор їздив на такій машині — і жодним словом про це не обмовився.

Слідом знайшовся ресторанний рахунок, від якого їй стало неприємно. Величезна сума, дата дводенної давнини, нічний час… Тоді чоловік розповідав, що наглядає за молодим мажором: батьків тривожила поведінка їхнього непутящого спадкоємця. Припустімо, він справді стежив за ним і тому опинився в ресторані. Але серед замовленого були десерти, які, на думку Ніки, чоловіки зазвичай не обирають. Виходило, вечеряв Вітя не сам — із ним була жінка. Заспокоїтися після такої знахідки вже не виходило.

Залишався дорогий робочий смартфон, виданий Вікторові для спілкування з багатими клієнтами. Перш ніж відкрити його, Ніка на секунду завмерла. Серце тривожно закалатало; їй раптом стало ясно, що там чекає щось страшне, здатне перевернути все її життя. Може, не чіпати? Залишити все як є? Проте бажання розібратися виявилося сильнішим за страх.

Щойно засвітився екран, Ніці стало зле. Нова заставка — щаслива, усміхнена Світлана Бєлова. Міську знаменитість вона знала лише з чужих розповідей і була про неї невисокої думки. І ось саме ця жінка красувалася на екрані телефону її чоловіка.

Месенджери Ніка гортала вже гарячково. Останніми днями Віктор постійно спілкувався з Бєловою. На коротку мить ще з’явилася надія: у тієї три кондитерські, раптом там потрібен ремонт і листування стосується роботи? Але вистачило хвилини, щоб зрозуміти: про справи тут не йшлося. Чоловік звертався до Світлани тепло, зовсім не так, як розмовляють із замовницею.

В останньому повідомленні Віктор писав Світланочці, що завжди радіє їхнім зустрічам, любить спілкуватися з нею, слухати її розумні поради й просто бути в її товаристві.

Нижче Бєлова відповідала, що вже оголосила чоловікові про розлучення, сподівається на швидке завершення процесу й вірить, що тоді вони зможуть бути разом завжди й усюди.

Ніка якийсь час не могла зібрати думки докупи. Усе прочитане не вкладалося поруч із її власним життям. Адже між ними з Вітею все було добре, щойно вони святкували річницю! Ще в ресторані він казав: якщо мама благополучно перенесе операцію, у вересні, можливо, вдасться кудись з’їздити відпочити. Будував плани разом із дружиною. Про розлучення не пролунало ані слова.

Хотілося зараз же розбудити його й зажадати пояснень. Та починати цю розмову було страшно. Ніка чіплялася за єдине: раз Віктор мовчить, отже, сам іще нічого не вирішив. Навіщо квапити його? Що довше вона розмірковувала, то розумнішим здавалося поки приховати свою знахідку. Поспостерігати за чоловіком, не показуючи, що їй щось відомо.

А ще варто було поговорити з Оксаною. Тепер її наполегливі розповіді про Бєлову виглядали зовсім інакше. Манікюрниця, мабуть, знала більше, ніж устигла повідомити, а Ніка сама раз у раз зупиняла її: нецікаво їй, як живе ця жінка. Треба було вислухати.

Поспати за ніч майже не вдалося, зате вранці Ніка прокинулася несподівано бадьорою й рішучою. План у неї вже був. Віддавати коханого, чудового чоловіка без бою вона не збиралася — надто вже Бєловій. Але передусім слід було з’ясувати, що відбувається. Провівши Віктора на роботу, сина до спортивної секції та нагодувавши Галину Сергіївну сніданком, Ніка вирушила до Оксани.

— Привіт. Сідай, розповідай, — зустріла її манікюрниця, серйозно дивлячись на постійну клієнтку. — Наступний запис у мене через годину, поговорити встигнемо.

— Давай краще до сусіднього кафе сходимо, — попросила Ніка.

У салоні хтось із майстрів чи відвідувачок міг їх почути, а Ніці цього зовсім не хотілося. Оксана погодилася без умовлянь. За п’ять хвилин вони вже вмостилися в тихому куточку маленької кав’ярні. Ніка ніяк не могла обрати, з чого почати; досвідчена й кмітлива співрозмовниця сама їй зарадила.

— Можеш не пояснювати, — похмуро мовила Оксана, відпиваючи гарячу каву. — Бачу я: переглянула ти телефон чоловіка й знайшла там Бєлову.

— Так, про неї я з телефону дізналася, — у голосі Ніки прозвучала істерична нотка. — Тільки звідки тобі відомо, що в мого чоловіка з нею щось є?…