Оксана несподівано приїхала на дачу до подруги, але побачила там машину чоловіка

Повернувшись додому, Оксана вирішила більше не приховувати, що відбувається. Насамперед вона розповіла все матері, а потім поїхала до батьків Віктора. Їй здавалося, що син уже встиг пояснитися з ними сам, проте свекор і свекруха нічого не знали. Оксані довелося розповісти про дві зради, про розмову з Іриною й про те, чому вона більше не може лишатися з Віктором.

Після цього належало обговорити ще одне — майбутнє дітей. Порушувати питання про житло було неприємно, але оминути його Оксана не могла.

— Квартира ваша, я це розумію, — почала вона. — Мабуть, ви не захочете її ділити, щоб дітям щось дісталося…

— Та про що ти говориш? — перебила свекруха. — Нехай платить той, хто все накоїв. Ти з дітьми лишайся в нашій квартирі. А Віктор може винаймати житло, може робити що завгодно. Не дозволю, щоб через нього мої онуки мучилися. Сам винен. Ну що за чоловіки, чого їм вічно бракує!

Свекор збирався заперечити, але дружина грізно подивилася на нього.

Оксана не чекала такої підтримки. Принаймні зараз не треба було забирати дітей зі звичного дому й везти невідомо куди. Доньці й синові й без того нелегко було пережити розставання батьків. А в тому, що розставання неминуче, вона вже не сумнівалася.

Вранці наступного дня після повернення Оксана подала заяву на розлучення. Вікторові надіслала коротке СМС — перше від їхньої останньої зустрічі. Увесь час, поки вона відпочивала, він намагався додзвонитися, писав, але слухавки вона не брала, а повідомлення видаляла непрочитаними.

Від матері Оксана дізналася, що Віктор кілька разів приїздив до неї, розшукуючи дружину. Мати так і не сказала йому про раптову поїздку доньки до моря.

З нагальними справами вдалося розібратися. Лишалася розмова, якої Оксана боялася найбільше. Діти були майже дорослими — принаймні самі себе вважали саме такими, — і вона уявляла, як важко доведеться з ними пояснюватися.

За день до повернення Дар’ї та Романа з табору Віктор зателефонував. Оксана все ще жила в матері.

— Я знайшов квартиру й винайняв її, Оксано. Можеш іти додому, завтра спокійно зустрінеш дітей. Мама правильно сказала: винен я, мені й розплачуватися. Раз ти подала на розлучення, розумію, що прощення більше не буде. Але все-таки знай: ні про що в житті я так не шкодував, як про те, що втрачаю тебе. Повернув би час назад, виправив би все, якби міг. Шкода, що не можна. Пробач мені, Ксюшо, якщо колись зможеш.

Відповісти він їй не дав — відключився.

Тоді Оксана вперше за весь цей час заплакала. Їй було шкода їхнього минулого життя з Віктором, шкода дітей, шкода тієї сім'ї, яка могла б зберегтися, якби Ірина не втрутилася. Шкода було й себе, і навіть його — людини, якій вона колись так довіряла. Але сльози не змінювали головного. Один раз Оксана вже пробачила Вікторові й намагалася жити далі, ніби нічого непоправного не сталося. Другої зради вона пробачити не могла.

Після повернення дітей минуло два дні, перш ніж Оксана наважилася заговорити з ними. До цього ні донька, ні син чомусь не запитали, де батько. Вона дивувалася їхньому мовчанню, а тепер, ледве почавши добирати слова, дізналася причину.

— Мамо, не треба так переживати, — сказала Дар’я. — Ми не малі, уже все розуміємо. Ви ж із татом розлучаєтеся?

— Так, Дашо, — сумно відповіла Оксана. — Але звідки ви дізналися?

— Давно здогадалися. Я тоді чула вашу розмову з тіткою Ірою на кухні. А коли ми потім на місяць переїхали до бабусі, нам із Ромкою стало зрозуміло, чим усе закінчиться. Не хвилюйся, мамо. Ми за тебе. Правда, Романе?

Дар’я подивилася на брата. Він зітхнув і кивнув.

— Мамо, у половини нашого класу батьки розлучилися. І нічого, живуть, — сказав він, хоча йому явно було важче, ніж сестрі.

— Пробачте мені, мої хороші. Як же мені шкода, що так сталося.

Оксана обійняла обох, намагаючись сховати сльози. Від того, що діти прийняли її слова так спокійно й відкрито стали на її бік, їй полегшало. Але біль нікуди не подівся. Вона стільки сил віддала цій сім'ї, намагалася, щоб усе було правильно, а тепер їй належало будувати життя заново. Іншого виходу Оксана не бачила. Що чекає на них далі, вона не знала…