Оксана несподівано приїхала на дачу до подруги, але побачила там машину чоловіка

Про себе Оксана говорила скупо, відповідала на запитання без особливого бажання. Зате про Дар’ю та Романа могла розповідати довго й тепло. Варто було Денисові торкнутися теми Віктора, як вона відразу замовкала. Денис зрештою зрозумів: із нею сталося щось тяжке, — й більше не намагався випитувати подробиці. Це не зіпсувало вечора. Вони легко розмовляли, як давні знайомі, якими, по суті, й лишалися з часів його шлюбу з Іриною.

Коли настав час розходитися, Оксана несподівано для себе запропонувала ще погуляти. Ніби прогулянка могла хоч трохи подовжити її перебування тут. Денис охоче погодився, купив у барі пляшку червоного вина, і вони вирушили нічними вулицями.

За роки, відколи Оксана не приїжджала до Луговця, місто помітно змінилося. Вона пила вино з пластикового стаканчика з кришкою й думала про свободу: як це — нікому не підпорядковувати свої бажання й чинити так, як хочеться тобі самій? Незабаром їй, мабуть, доведеться це дізнатися.

— Денисе, а через що ви з Ірою розійшлися? — замислено запитала вона.

Він забарився з відповіддю.

— Зрозумів, із якою людиною живу. Тільки не будемо про це, Оксано. Все-таки вона твоя подруга.

— Ти швидко розібрався, молодець. А я понад тридцять років вважала її своєю найкращою подругою. От уже дурепа.

— Тепер уже не вважаєш? — обережно уточнив Денис.

Оксана зітхнула. Їй чомусь було соромно говорити про це, ніби винна була вона сама.

— Ще в юності Іра відбила в мене хлопця. Втім, відбила — не те слово. Вона з ним переспала. А тепер те саме сталося з моїм чоловіком. Більше й розповідати нічого.

Вона опустила голову й дивилася під ноги. Денис не відповідав; чути було лише, як він важко дихає. А потім раптом запропонував, зовсім недоречно:

— Може, скупаймося?

— Але ж уже темно, — розгубилася Оксана.

— Тим краще.

У його погляді майнув якийсь незнайомий блиск. Було там і ще щось, від чого в Оксани побігли мурашки. Вона уявила себе, сорокарічну жінку, що плаває вночі в морі. Здавалося б, тільки посміятися з такої витівки, але натомість вона погодилася:

— А давай. Скупаймося.

До тихого пляжу вони дійшли за двадцять хвилин. Це була одна з рідкісних ділянок узбережжя за межами туристичної зони: навколо не виявилося ні відпочивальників, ні звичної курортної метушні. Безмісячна ніч ховала їх у темряві, і Оксані було не так ніяково від самої думки, що вона зважилася на нічне купання. Вони зайшли в море. Небезпека цієї витівки швидко витіснила все інше; Оксана ніби втратила зв'язок зі звичним життям і з тим, що чекало на неї вдома.

Нічого, крім купання, між ними не сталося. Вони поплавали, вибралися на берег і пішли назад. Лише біля входу до готелю Денис обережно торкнувся її руки. Оксана не відсмикнулася, і він обхопив її долоню своєю.

Денис, не випускаючи її руки, повів Оксану до свого номера. Вона йшла за ним майже без опору, щосили намагаючись ні про що не думати: ні про Віктора, ні про дітей, ні про те, куди може завести цей вечір. Але двері за ними зачинилися, вони лишилися вдвох у напівтемній кімнаті — й Оксана ніби закричала всередині, вимагаючи зупинитися. Все, від чого вона намагалася втекти, раптом постало перед нею надто виразно.

— Ні, я не можу, — прошепотіла Оксана. — Інакше чим я відрізнятимуся від Іри?

Денис пильно подивився на неї.

— Розумію, Оксано. Пробач мені. Чомусь вирішив, що так тобі буде легше пережити зраду чоловіка. Ти маєш рацію, це не для тебе.

— Дякую тобі, Денисе. За цей вечір, за те, що побув зі мною. І за спробу допомогти, хай навіть таку.

І все ж цей вечір допоміг їй упоратися зі страхом перед майбутнім. У номері Людмила відразу накинулася на неї з запитаннями, але Оксана відповіла спокійно, без колишньої розгубленості:

— Приїдемо — і відразу подам на розлучення. Ще треба подумати, як поговорити з дітьми, як їм усе пояснити.

Люда зрозуміла: її поради Оксана не дослухалася. Але, схоже, вона їй уже й не була потрібна. Та розгублена, згасла тінь, що сиділа поруч із нею в літаку, зникла. Перед Людмилою знову була знайома Оксана — розважлива, спокійна…