Оксана несподівано приїхала на дачу до подруги, але побачила там машину чоловіка

Іра не поділяла її впевненості. Її лякали молодість, що минає, і думка про те, що життя прожите не на повну силу. Вона почала ходити розважальними закладами — там і познайомилася з Павлом, своїм третім чоловіком. Він був набагато старший, зате мав статки, які могли дати Ірі те життя, якого вона досі не мала: з комфортом, дорогими покупками й без звичних обмежень.

Після весілля з’явилися дорога машина, розкішні речі, достаток і зручності. З Оксаною вони в ту пору стали бачитися менше, трохи віддалилися. Польова мишка шиншилі не подруга.

Через чотири роки і цей шлюб дав тріщину. Якось Оксана відчинила двері й побачила заплакану Іру. Від неї пахло дорогими парфумами й таким само дорогим коньяком.

— Він мене зрадив, — вимовила та крізь сльози.

— Хто? — Оксана навіть не відразу зрозуміла, про кого йдеться.

— Павло! Гад, паскудний козел!

— Як же так? — Перед Оксаною постав майже лисий Павло з величезним животом, що нависав над штанами.

— Отак! Я ж думала, старий уже ні на кого не задивиться, а він…

Іра заридала вголос. Оксана намагалася її заспокоїти, добирала слова, але все виявилося марним. У подрузі говорили і образа, і пів пляшки міцного спиртного. Разом вони були гримучою сумішшю — особливо для жінки, яка щойно дізналася про зраду чоловіка. Іра плакала, а Оксана так і не зуміла до неї достукатися.

Уже через два дні Іра пробачила Павлові. Втримати його це не допомогло: суперниця виявилася і молодшою за неї, і набагато нахабнішою.

— Ця шльондра мене всього позбавила! Усього! — кричала Іра, скаржачись Оксані.

З «усього» вона все ж перебільшувала. Павло залишив їй машину, гроші на рахунку й навіть дачу. Її він купив зовсім недавно, коли дружині раптом захотілося жити ближче до природи.

Після третього розлучення Іра зовсім занепала духом. Сина вона залишила у бабусі з дідусем, а сама замкнулася на дачі, яку Павло залишив їй під час розставання. Нікого бачити не хотіла, на дзвінки відповідала рідко. Дні минали, а подруга наче зникла зі звичного життя Оксани: не приїжджала, не дзвонила, майже не давала про себе знати.

Мовчання затягнулося, й Оксана вирішила поїхати до неї: треба було переконатися, що з подругою все гаразд. Накупила продуктів, сіла у звичайну маршрутку. Від зупинки належало пройти ще близько двох кілометрів, і наприкінці дороги важкі сумки зовсім її виснажили. Під палючим сонцем доводилося зупинятися, переводити подих і відпивати води по кілька ковтків.

До будинку залишалося зовсім небагато, коли Оксана знову зупинилася й дістала пляшку. Відкрити її не встигла: просто біля воріт стояла знайома машина.

Спершу вона здивувалася, потім насупилася й підійшла ближче, щоб перевірити номер. Помилки не було. Машина Віктора.

Може, він приїхав по неї, щоб не довелося добиратися назад маршруткою? Але звідки міг дізнатися про поїздку? Сьогодні Оксана збиралася до перукаря. Майстриня несподівано скасувала запис, і лише тоді виникло рішення навідати Іру. Чоловікові вона нічого не казала. Та й на цій дачі він раніше не бував, адресою, наскільки Оксана пам’ятала, ніколи не цікавився.

Вона дістала телефон: раптом Віктор дзвонив, поки вона йшла? Ні пропущених викликів, ні повідомлень від нього не було. Оксана стояла поряд із машиною, не знаючи, що й думати.

Стулки воріт були трохи прочинені. Оксана тихо ввійшла, пройшла вздовж ділянки й зупинилася під вікном. Серце калатало так, наче це вона збиралася зробити щось погане. Кілька секунд пішло на те, щоб упоратися з хвилюванням. Потім вона обережно звелася навшпиньки.

У вікні з’явився профіль Віктора. Оксана відсахнулася. Навіть побачивши чоловіка, вона не могла повірити, що він тут, у її подруги. Легше було припустити, що автомобіль сам якимось дивом дістався цих воріт.

— Ну, що скажеш про мої володіння? — долинув із будинку веселий голос Іри.

— Розкішно! І навколо така краса, слів немає, — захоплено відгукнувся Віктор. — Поки сюди їхав, мало не одурів: так соснами пахне!

— Ще б пак. Тут поряд санаторії для чиновників. І дачі в селищі, сам розумієш, не робітники купують.

— Це я вже помітив.

— Ну що, поїв? Можна братися до того, заради чого ти приїхав?

Іра голосно розсміялася. Оксані посеред спеки раптом стало холодно. Невже зараз, зовсім поряд із нею, станеться найстрашніше? Більше не роздумуючи ні секунди, вона кинулася від вікна до входу й розчахнула двері…