Після смерті чоловіка Марія дізналася, що народження сина зберігало сімейну таємницю

Зі Світланою Григорівною в них не склалося ще під час знайомства. Тоді Віктор уже здобув диплом судноводія, пройшов практику на внутрішніх рейсах і влаштувався третім помічником капітана на торговельне судно. Марія закінчувала п’ятий курс педагогічного університету; після практики її запросили викладати в одну з найкращих міських гімназій.

— Марія? — стримано перепитала мати, вислухавши представлення сина. — Колись такими іменами прислугу називали. А в нас у родині імена царські. І прізвище багато про що говорить, нагадує про колишню велич предків.

— Світлано, ну годі, — лагідно попросив батько Віктора. — Не князі ми. Навіщо вводити гостю в оману?

Дружина відповіла йому холодним, застережливим поглядом і знову взялася розглядати Марію. Своєму синові вона бажала наречену із зовнішністю всесвітньо відомої супермоделі, блискучою діловою кар’єрою та родоводом, що сягав би, якщо не самих монархів, то бодай їхньої близької рідні. Мила, вихована дівчина з гарними манерами не відповідала жодній вимозі: її батьки були інженерами-будівельниками й працювали в іншому місті.

— Мамо, ми довго ще стоятимемо в коридорі? Уже час гостей до столу кликати, — втрутився Віктор, намагаючись пом’якшити незручність.

Світлана Григорівна трохи відступила вбік і царственим жестом вказала на вітальню. Ні багатства, ні бездоганного смаку в ній не виявилося: звичайна сімейна кімната, наче її господарі в бурхливі дев’яності не зуміли урвати собі шматок кращий. На столі теж не було нічого вишуканого. Зате кожну страву господиня представляла так, ніби пригощала голодних найрідкіснішими делікатесами.

Віктор попереджав, що мати екзальтована, любить видавати бажане за дійсне. Марія слухала його, але такого й уявити не могла.

Через дві години вони нарешті вийшли на вулицю. Марія була наче вичавлений лимон, і Віктор дивився на неї з ніжністю та співчуттям.

— Не засмучуйся. Зазвичай мама мила, з нею добре. Просто під час знайомства її заносить. Хто б не прийшов — татів колега, мій приятель, новий сусід. Сподіваюся, ви заприятелюєте. А не вийде — теж не біда, житимемо ж ми окремо.

— Та я не засмучуюся, — відповіла Марія. — Батьків не обирають.

За спогадами Марія не помітила, як промайнуло кілька годин. Дощ ущух, і в призахідному небі з’явилася яскрава веселка. На мокрому листі старих яблунь грали відблиски світла. Ці дерева Віктор посадив у перший рік після переїзду до будинку; Марія довго дивилася на них, не відводячи очей від знайомого саду.

— Тебе немає, а вони ростуть, — прошепотіла вона в порожнечу. — Залишилися після тебе, бережуть пам’ять про тебе.

З верхньої шухляди столу Марія вийняла ключ від сейфа й покрутила його в пальцях. Він завжди лежав тут, тільки користуватися ним їй досі не доводилося. Чоловіка вона не боялася — поважала те, що належало лише йому. Тепер слід було розібрати папери.

За картиною в стіну була вбудована звичайна скринька, що замикається. Кілька разів Марія підходила до неї, але так і не наважувалася відкрити.

Знову пролунав дзвінок. Цього разу зателефонував Артем.

— Мамо, як ти там? Пообідала?

Вона на мить розгубилася. Останнім часом саме син нагадував їй про їжу.

— Звісно. Омлет приготувала, салат, — упевнено збрехала Марія.

— А як день провела?

— Думала, гуляла садом. Із бабусею поговорила.

— І? — У голосі сина з’явилося напруження.

— Вирішили не квапитися з переїздом.

— Невже вона відразу погодилася?

— Не відразу. Але домовитися вдалося.

Розмова закінчилася, а думки Марії знову повернулися до свекрухи. Тоді вони з Віктором жили у квартирі, що дісталася йому від бабусі. Марія кілька разів намагалася зробити Світлану Григорівну по-справжньому близькою людиною, але кожна така спроба закінчувалася неприємно. Поступово між ними залишилася лише холодна ввічливість, і невістку це цілком влаштовувало. Навіть звістка про дитину, на яку чекала родина, нічого між ними не змінила.

Віктор тривожився, вирушаючи в рейс: як дружина сама перенесе вагітність? Вона заспокоювала його — почувалася добре, хворобою свого стану не вважала й вірила, що до пологів чоловік повернеться.

Напередодні його від’їзду, увечері, прийшли Світлана Григорівна та Геннадій Федорович. Свекруха була надзвичайно люб’язна. Пообіцяла синові піклуватися про Марію: адже та носить спадкоємця їхнього роду.

— А раптом спадкоємицю? — усміхнулася Марія.

— І це добре. Назвемо на честь великої княгині…