Заможні батьки нареченого дізналися несподівану правду

— Дівчино, з вами щось сталося?

На чоловічий голос Ірина підвела голову. Поруч стояв симпатичний хлопець із носовою хустинкою в руці — простягав їй. Потім він запропонував шоколадку. Ірина взяла і хустинку, і шоколадку, а потім чомусь стала розповідати йому про батька. Незнайомій людині вона виклала всі свої образи на того, хто так і не захотів стати їй батьком.

— Гончаренко? Знаю його, неприємна людина, — кивнув хлопець. — Виходить, він тобі батько?

— Виходить, так, — відповіла вона, шморгнувши носом.

— Та плюнь і забудь. Такого батька краще взагалі не мати.

Нового знайомого звали Павло. З Віктором Андрійовичем він зіткнувся, коли проходив практику в міській адміністрації.

— Там я його й упізнав, на практиці, — розповів він Ірині. — Підла людина. Хоча вдома, уяви собі, підкаблучник. Дружина ним крутить, у неї якийсь бізнес, вона в них усім і заправляє. А донька… Пихата до неможливості.

— Виходить, ти медик? — спитав Павло з усмішкою.

— Ага, — Ірина витерла ніс.

— А я — юрист. Ходімо прогуляємося, лікарко.

— Я медсестра.

— Теж добре! — Він усміхнувся так променисто, що знайомство на цьому не закінчилося.

Спершу вони дружили, а згодом стосунки стали ближчими. Павло був трохи старший, жив у місті з батьками. Сім’я в нього була непроста, але говорити про неї він не любив. Ірина вирішила, що справа в різниці їхнього становища: мабуть, не хоче посвячувати її у своє життя. Коли Павло зрозумів, чого вона собі навигадувала, пояснив:

— У батьків усе крутиться навколо грошей. Статус, можливості — для них це головне. Мені не хочеться, щоб ти й про мене так думала.

— А ти хіба думаєш інакше?

— Для мене спершу почуття. Гроші — потім.

— Що ти називаєш почуттями? — не відступала Ірина.

— Люблю тебе, дурненька. Ти мені найдорожча, — усміхнувся він.

Вона вірила йому. Усміхався він так, що не вірити було неможливо.

Одружитися вони хотіли відразу після навчання: Ірина закінчувала коледж, Павло — університет. Раз уже йшлося про весілля, належало познайомитися з його батьками. Дорогою до них дівчина дуже хвилювалася. Павло заздалегідь пояснив, як поводитися за столом, що можна казати. Та головною його порадою було побільше мовчати: батькам не обов’язково знати про Ірину все. Він збирався представити їм наречену, не посвячуючи в подробиці її сімейного життя.

Від самого Павла Ірина нічого цього не приховувала. Він знав, що вона сільська, що росла з самою мамою, що вдома залишилися бабуся й брат, а незабаром народиться ще й сестричка. Ніщо з цього його не бентежило. Найближчим часом вони збиралися разом поїхати до її рідних — познайомитися з майбутньою ріднею. Своїм же батькам Павло мав намір повідомити лише найголовніше: Ірина — майбутня медикиня, викладачі нею задоволені, а після диплома її вже чекають хірургічною медсестрою в провідній міській клініці. Усе це виглядало цілком непогано.

Про батька нареченої Павло теж збирався розповісти, причому тут він знав, на що міг розраховувати. Ольга Семенівна й Анатолій Петрович займалися ресторанним бізнесом. Коли вони відкривали в місті новий ресторан, Гончаренко ставив їм перешкоди; відтоді батьки Павла його недолюблювали. Саме про цю людину їм і належало почути: обманув жінку, а рідну доньку не визнав. Мати Ірини — добра, тільки нещасна. Живе в селі, але в неї все гаразд. У такому ключі Павло й мав намір вести розмову. Подробиці залишалися поза межами того небагатьох, що він вирішив повідомити про родину коханої.

З першого погляду Ірина сподобалася обом. Ольга Семенівна й Анатолій Петрович побачили вродливу дівчину, яка говорила грамотно й трималася впевнено. Її народження поза шлюбом їх не покоробило: ханжами вони не були. До того ж з’ясувалося, що вони знають непутящого батька дівчини. Добряче ж він негідник, тут дивуватися нічому. Інша річ — як використати проти Віктора Андрійовича відомості, які тепер у них з’явилися. Над цим варто було поміркувати.

Про матір Ірини вони зі слів сина зрозуміли таке: працює в місцевій адміністрації, живе в доброму будинку, при будинку є сад. Що ж, і в селі люди можуть жити цілком заможно. При нагоді можна буде з’їздити й познайомитися. Ірина за столом намагалася не розповідати про свою родину. Вона розуміла, що тепер це ні до чого, й дотримувалася поради Павла. Зате його батьки самі здалися їй людьми розважливими, навіть добродушними. Після зустрічі вона вірила, що в них із коханим неодмінно все вийде…