Заможні батьки нареченого дізналися несподівану правду

Отримавши диплом, Ірина вийшла з коледжу радісна, попід руку з Павлом. Його вручення мало бути через місяць. Вони жваво базікали, знову заговорили про весілля, коли зателефонував Макс.

— Привіт, братику! — усміхнулася вона. — З дипломом вітаєш? А ти як, до іспитів підготувався?

Максим закінчував одинадцятий клас.

— Ірино, в нас біда.

— Що сталося? — Серце в неї завмерло.

— Мама померла. Уночі перейми почалися, її до лікарні відвезли. Звідти вранці зателефонували: дитину змогли врятувати, а її — ні.

У свої 17 років Макс схлипнув, мов маленький хлопчик.

— І ще… Бабусі стало зле. Прибігла Раїса Іванівна, укол їй зробила, але…

— Що «але»? Кажи! — в жаху закричала Ірина.

— Померла бабуся. У мене на руках, Ірино…

Він заридів, більше не стримуючись.

— Рідненький мій, братику… — Ірина теж плакала. — Чому ти зранку не зателефонував?

— Нічого не встигав. І пам’ятав, який у тебе сьогодні день. Усе думав: бабусі стане легше, тоді скажу. А вийшло ось так… Я не знаю, за що хапатися. Люди приходили, бабусю вже відвезли. Сказали, потрібні гроші на похорон, і їй, і мамі. Ірино, я з глузду з’їду, — останні слова він промовив пошепки.

— Тримайся! Чуєш? Я зараз до тебе їду!

Павло не став розпитувати — розмови було досить. Ірина ледве стояла, і він підхопив її попід руку. Невдовзі вони вже їхали його машиною за місто, до села.

— Де ж узяти стільки грошей? — приголомшено заговорила Ірина. — Доведеться позичати. Хто дасть… Може, до фермера піти?

— Нікуди ти не підеш, я заплачу, — відповів Павло, уважно дивлячись на дорогу. — Я ж уже працював, у мене є зарплата. Та й батьки допомагають.

— Їм це не сподобається, — несміливо сказала вона, витираючи сльози, що ніяк не закінчувалися.

— Мені не потрібен їхній дозвіл. Якщо в тебе біда, то й у мене також.

Через чотири години вони під’їхали до будинку. Біля воріт чекав Максим. Він обійняв сестру, і обоє заплакали. Неподалік стояли сусіди, натовпом пробіг шепіт: з яким женихом Ірка приїхала.

— Іринко, — виступила вперед тітка Люда, — ми тут трохи зібрали на похорон.

— Дякую вам, але ми самі впораємося, — похитала головою Ірина.

Павло підійшов і обійняв її за плечі. Сусідка оцінила його поглядом, розуміюче кивнула, однак простягнутого конверта не забрала.

— Від людської допомоги не відмовляйся. У нас так заведено. Бери, знадобиться, попереду ще стільки витрат. Голова сказав, завтра вашу матусю й бабусю з моргу забирати. Треба все купити, могили викопати, поминки справити. Ти не тривожся, ми поруч. У їдальні приготуємо, на кладовищі допоможемо, удома все як годиться проведемо.

Ірина взяла конверт, тихо подякувала. Подальше пам’яталося ніби крізь туман: райцентр, лікарі, розмови з ритуальною компанією, морг.

Уночі заснути не вдалося. Ірина й Максим сиділи, притулившись одне до одного, мов курчата. Вони мовчали; після всього пережитого навіть на плач уже не лишалося сил. Але поруч із братом Ірина все ж намагалася знайти для нього розраду. Вона була старшою сестрою, а йому випало ще більше. За всього власного горя лишити його без підтримки вона не могла й утішала, наскільки ставало сил.

Павло теж був із ними, усю цю безсонну, тяжку ніч не відходив від брата й сестри. Раніше він не бував у домі Ірини; тепер уперше опинився тут, поруч із нею в її горі. Саме цієї ночі він зрозумів, наскільки вона йому дорога.

Раніше в її домі він не бував. Побачена бідність трохи вразила його: не очікував, що люди нині можуть так жити. Побілені стіни, нерівні стелі з проступаючими сволоками, старі рами. Меблі давні, телевізор такий самий. Куди не глянь — усе старе, хоч і чисто.

У кімнаті Максима один дорогий комп’ютер вирізнявся серед цієї обстановки. Оксана недавно назбирала на нього й купила синові: він мріяв стати програмістом, уже писав якісь програми, пробував створювати ігри.

Садиба теж здивувала Павла — велика, простора. З будівель лише напівзруйнований сарай, вуглярка та похилена лазня, а на подвір’ї гарно. Біля ґанку розбиті клумби, за ними город, далі той самий сад: груші, яблуні, сливи, різні кущі. Восени тут, мабуть, рай. Усе це виростили й облаштували мати Ірини з бабусею. Тепер обох не стало водночас…