Заможні батьки нареченого дізналися несподівану правду

Розмову на порозі перервав дзвінок. Ірину знову запрошували до органів опіки. Чим пояснювалася така дивовижна зміна, вона не знала, а розпитувати не стала — боялася сполохати удачу.

Увечері зателефонував Павло. Він непокоївся за Ірину, за те, як вона дає собі раду з усіма турботами, що на неї звалилися.

— Як ти там? Даєш собі раду? Коли вже збираєтеся повертатися до колишнього життя? — питав він.

Ірина зібралася з духом. Їй належало розповісти коханому, що вона вирішила забрати маленьку сестру. Але перш ніж вона встигла повідомити йому про це, Павло перервав розмову:

— Пробач, мене батьки терміново кличуть.

— Сонечко, завтра зателефоную, — пообіцяв Павло. — А ти готуйся повертатися до міста. Скоро приїду по тебе.

Але ні наступного дня, ні в наступні Павло не зателефонував. Зв’язок тепер підтримували повідомленнями: він надсилав SMS і фотографії з вручення диплома, Ірина відповідала йому, відправляла смайлики. На таке листування в неї залишалося зовсім мало часу. Брат, як і раніше, потребував підтримки, і перед кожним черговим іспитом його треба було підбадьорити, допомогти налаштуватися на майбутню роботу. До цих турбот додався збір документів для опіки. По різні папери Ірина знову й знову їздила до райцентру; поїздки здавалися нескінченними. У проміжках треба було займатися з Максом, і сил на все інше майже не залишалося.

І все ж із документами справа просувалася швидше, ніж Ірина очікувала. На її подив, працівники органів опіки тепер самі допомагали їй оформляти папери на Нікушу. Ті самі органи опіки, де раніше відмовлялися навіть видати пакет документів, сприяли тому, щоб сестра опинилася в неї. Коли оформлення було завершено, Ірині передали ще й конверт із грошима. Сума виявилася пристойною, і такої допомоги вона не чекала.

— Хіба всім опікунам належить така сума? — здивувалася вона.

— Ні, це виняток. Вам вирішив допомогти спонсор, але просив не називати його імені, — пояснила та сама начальниця в окулярах.

Сьогодні вона була привітна й навіть ледь усміхалася. Щойно Ірина вийшла з кабінету, жінка комусь зателефонувала й доповіла, що все виконано, як було наказано. На іншому кінці задоволено зітхнули.

Увечері того самого начальника швидка забрала з адміністрації. На роботу він більше не повернувся. Ірина про це так ніколи й не дізналася.

Тепер її дні заповнювала Нікуша. Сестра була вдома, з нею; мама й бабуся на небесах могли за неї не тривожитися. Чутка про це розійшлася селом, і до Савчуків потяглися люди. Одні приносили дитячий одяг, хтось прикотив візочок, а Світлана, місцеве радіо, разом із чоловіком доставила ліжечко.

Селяни вміли не лише пліткувати: на чужу біду вони відгукувалися, особливо якщо відчували за собою провину. Ірина ні на кого образи не тримала й подарункам раділа. Вона стала господинею дому, а для Нікуші — ще й мамою. Маленькій була потрібна саме материнська турбота.

Павло, як і раніше, майже не телефонував. Тому його радісна звістка застала Ірину зненацька.

— Ти вдома? Ми до тебе їдемо!

— Ми? — перепитала вона.

— Батьки захотіли погостювати в тебе. Не хвилюйся, все мине добре. Збирайся потроху й Макса збирай. Іспити закінчилися — чудово. Влаштуємо його тут, вступить до інституту, як і збирався. Усе владнається.

— Павле, мені треба тобі сказати…

— Любонько, пробач, зараз не можу. На виїзді з міста машини суцільним потоком. Приїдемо й про все поговоримо.

Про Ніку він знову нічого не почув. Ірина так і не наважилася розповісти. Звісно, за ці дні можна було написати, але їй хотілося обговорити таке, дивлячись Павлові у вічі. Вона ще сподівалася, що він побачить малечу, розтане й погодиться з її рішенням.

А якщо Павло все-таки не погодиться? Цю думку Ірина відганяла, навіть припускати її не хотіла. Вона була впевнена, що знає коханого досконало. Невже поява дитини здатна вплинути на їхні стосунки? І все ж вона хвилювалася. Уявляла, як його батьки увійдуть до їхнього старенького дому, й тривожилася ще дужче. Вони побачать, як просто тут живуть, побачать бідність — це може їх і шокувати. Але ж вони теж нормальні люди. Їм видно, як вони з Павлом кохають одне одного. Ірина сподівалася на це, хоча спокійно чекати приїзду гостей у неї не виходило.

Вклавши Ніку, Ірина взялася готувати вечерю. Макс допоміг прибрати в домі. Вони встигли підготуватися, хоча хвилювання перед зустріччю не вщухало…